— Бо його правдиве покликання — стати королем Ґаллії в ім’я її прийдешньої могутності та процвітання. Я переконаний, що саме йому призначено зібрати всі ґалльські землі — принаймні, більшу їх частину, — в єдину державу. Даруйте, ваша величносте, я дуже шаную вас і з повагою ставлюся до вашої країни, але Ґаллія — моя вітчизна.

— Зрозуміло! Отже, ви полум’яний патріот своєї землі?

— Можна сказати й так. Проте я був би нещирий, якби приховав від вас свої особисті мотиви… Чи еґоїстичні — це вже як вам буде завгодно їх назвати. Саме з Філіпом пов’язані всі мої плани на майбутнє, але якщо він одружиться з пані Бланкою, я залишуся біля розбитого корита. Кастилія, може, й прийме Філіпа за свого; напевно, так воно й станеться. А от я завжди буду для неї чужинцем, мені тут нічого не світить. Тому, государю, я категорично проти того, щоб Філіп і ваша сестра побралися. Я не обіцяю вам, що змирюся з цим шлюбом. Навпаки — я докладу всіх зусиль, щоб перешкодити його здійсненню. Я дуже гордий і честолюбний, щоб отак, без боротьби, відмовитися від своїх планів. Перепрошую за прямоту, государю, але я, з поваги до вас, не хочу лукавити з вами.

Який час Альфонсо мовчав, поринувши в роздуми.

— Що ж, пане ґрафе, — нарешті промовив він. — Завдяки вам, після моєї смерті кермо королівської влади опиниться в надійних руках, і з мого боку було б чорною невдячністю забути про це і проіґнорувати ваше побажання. Так і бути: я не наполягатиму на тому, щоб Філіп одружився з Бланкою, хоч і вважаю це за доцільне. Нехай він сам вирішує, як йому вчинити… А тепер, прошу, залиште мене. Я хочу трохи відпочити, перш ніж збереться Державна рада. Приходьте і ви з паном д’Альбре. От побачите, які будуть пики в моїх вельмож, коли я повідомлю про страту Фернандо і проголошу Бланку наступницею престолу… Ага, трохи не забув! Коли вийдете, покличте до мене капітана ґвардії, пана де ла Куеву. Треба негайно взяти під варту ґрафа Саламанку і першого міністра, поки вони не втекли. Адже я ще король, правда?…

Розділ LXIX

Розділ LXIX

Королеви не плачуть

Хоч як Бланка з Філіпом не квапилися в Толедо, зачувши про хворобу короля, вони мало не спізнилися. Лише завдяки тому, що на півдорозі Бланка, незважаючи на палкі протести Філіпа, вирішила пересісти з карети на коня, їм усе ж вдалося випередити смерть на кілька годин.

На час їх прибуття Альфонсо ще залишався при тямі. З гідною подиву впертістю він продовжував чіплятися за життя і зберігав ясний розум, але останні сили невблаганно покидали його. Він вже сповідався, причастився і тепер нерухомо лежав на широкому ложі в просторій опочивальні, тихим, та все ще твердим і впевненим голосом диктуючи писарям свої останні розпорядження: таку-то суму він заповідає такому-то монастиреві з тим, щоб були відзначені роковини його смерті, таку-то реліквію він дарує соборові Святого Якова Компостельського, таких-то своїх дворян він винагороджує за вірну й віддану службу, тощо. В опочивальні зібралася королівська рідня, державні сановники, могутні вельможі — ґранди Кастилії, вище духовенство, просто наближені короля, а також міські старійшини та посли іноземних держав. Всі вони з нетерпінням чекали на появу наступниці престолу, яка щойно прибула до палацу і зараз квапливо опоряджалася з дороги, щоб з’явитися перед братом у належному вигляді.