Щирим другом Фінляндії виявився і мсьє Франклін-Буйон, голова комісії закордонних справ у депутатській палаті. У російському питанні його улюбленою політичною ідеєю було створення Балтійського союзу, до якого вступила б і Фінляндія. На це я сказав, що давні історичні й культурні зв’язки поєднують мою країну з народами північної Європи, а тому їй би більше пасувало бути в Скандинавському блоці, попри те що тодішня недалекоглядна політика Швеції щодо Аландських островів стоїть на заваді об’єднання північноєвропейських країн.

Коли Франклін-Буйон поцікавився моєю думкою стосовно політики великих держав щодо Росії, я відповів, як і в Лондоні, що російську державу слід відновити в її національних кордонах, але більшовизм становить небезпеку для всього цивілізованого світу. В інтересах Фінляндії прагнути до добрих політичних і економічних відносин зі звільненою від більшовиків Росією. Франклін-Буйон поділяв мою думку. Йому була не до вподоби позиція британців, що більшовизм треба ізолювати, щоб він відмер сам собою, адже в ізоляції, на його думку, цей рух лише зміцниться. Більшовицький режим напевне доведе країну до багатьох важких ситуацій у царині економіки й техніки — втім, можна було чекати, що радянський уряд зможе впоратися з труднощами своїми методами. Але хай там як, а Франклін-Буйон запевнив, що Франція ніколи не дозволить Німеччині вкоренитися на російському терені ні економічно, ні військово, ні політично. Адже Франція сьогодні найконсервативніша країна Європи, і її обов’язок — підтримувати лад скрізь, де треба.

Що стосується Фінляндії, Франклін-Буйон вважав, що Франції має бути вільно поновити з нею розірвані стосунки. Це сприятиме розвіянню поширеного уявлення, начебто французький уряд своєю жовтневою нотою відкликав визнання фінляндської незалежності: адже нота стосувалася лише обрання зятя німецького імператора королем Фінляндії. А поза тим Франція не мала бажання втручатися в наш вибір форми врядування.

Легко було спостерегти, що антифінляндська пропаганда з боку росіян-емігрантів лягла у Франції на сприятливий ґрунт. Вони як саможертовні військові союзники досі мали великий вплив, а завдяки своїм зв’язкам іще й можливості через пресу протидіяти фінляндським інтересам, насамперед ув актуальному питанні: чи визнають Англія та США нашу незалежність до початку вже близької мирної конференції? Утім, були й винятки. До них належали колишній міністр закордонних справ Росії й посол у Парижі Ізвольський, який відвідав мене, висловив симпатію до Фінляндії і виявив бажання зробити щось для нас. А ще він зазначив, що його було усунуто з поста міністра закордонних справ через симпатизування Фінляндії, — втім, до цього твердження варто ставитися з обережністю, адже загальновідомо, що причина його переведення до Парижа полягала в його невдалій політиці на Балканах.