Я не хотів, щоб спілка називалася моїм іменем, і на її установчих зборах виступив проти відповідної пропозиції, але на одностайне прохання присутніх усе ж таки погодився. Внаслідок наведеної вище заяви уряду я вважав за потрібне адресувати робочому комітету спілки листа з рекомендацією ще раз серйозно обговорити питання назви, робити ухвали й діяти в напрямі, найкращому для цілей спілки й не вважати, що привертання уваги потребує використання мого імені. Однак моя рекомендація ні на що не вплинула. Утім, через ухвалу робочого комітету дітям прикордонних теренів не довелося потерпати, адже щороку та сама організація, назва якої в побутовій мові скоротилася до Маннергеймівської спілки, на втіху собі зауважувала, що її філіям по всій країні вдалося зблизити всі прошарки населення.

Я люблю згадувати перший дворічний творчий період, коли канцелярія спілки розташовувалася в мене вдома і я мав змогу зблизька стежити за її діяльністю й брати участь у вдосконаленні її організації. Цінну підтримку мені тоді надавала сестра, яка аж до своєї смерті 1928 року повсякчас заохочувала й надихала мене до нових зусиль. Без її теплого серця й полум’яної душі в нас було б набагато менше починань і результатів. Труднощів вона не боялася і справою всього життя продемонструвала, що вольова людина може навіть невеликими засобами досягти чималих результатів.

У межах моїх особистих мемуарів немає змоги детально описати ані всі форми праці, які з часом з’явилися в діяльності Маннергеймівської спілки, ані результати, здобуті в цій праці в різних царинах. Честь і слава за них насамперед моїм самовідданим та ініціативним товаришам по роботі, хоча й я від самого початку брав участь у випрацюванні провідної ідеї цієї справи і потім ніколи не припиняв участі у намічанні нових форм діяльності. Надто в часи випробувань, які внаслідок останніх воєн спіткали всі прошарки населення нашої країни, я намагався щиросердо керувати діяльністю спілки й піклуватися про беззахисних дітей, на плечі яких колись буде покладено майбутнє Фінляндії. Організація опіки над сиротами, їх виховання й притулки у всіх північноєвропейських країнах є важливими складниками праці, яка відбувається під керівництвом Маннергеймівської спілки заради загальнолюдських цінностей.

Центральним органом, який весь час удосконалює організацію спілки, є її робочий комітет, який тримає всі віжки в своїх руках і керує практичною діяльністю. Керівними й виконавчими силами комітету після ретельних старань моєї сестри баронеси Маннергейм були від самого початку голова робочого комітету професор Арво Юлппе, а також шкільний радник, а згодом канцелярський радник Ерік Манделін, невтомний і діяльний завідувач канцелярії. З особливою вдячністю я згадую й участь пані Катрі Берґголм у розгалуженій діяльності робочого комітету. Завдяки своїй енергійній праці, а також підтримці й щирій симпатії, яку скрізь викликали цілі цієї організації, Маннергеймівській спілці судилося побачити, як її членська мережа з кожним роком зростає й розповсюджується по всій країні. Сільських відділів, які діяли з господарського й юридичного погляду як незалежні товариства, вповноважені на місцеву ініціативність, було наприкінці 1947 року загалом уже 593.