Уперше я мав справу з Фінляндським Червоним Хрестом у дні російсько-японської війни, коли після битви під Мукденом із серйозним запаленням середнього вуха лікувався в фінляндському похідному шпиталі в Ґунчжуліні. Тоді я, не чекаючи на санітарний потяг, який мав проходити там наступного дня, сів у тимчасовий ешелон для перевезення поранених і подолав довгий шлях у товарному вагоні серед поранених, для яких неможливо було організувати лікування. У Ґунчжуліні мене щиросердо привітав начальник шпиталю професор Ріхард Фальтин, мій давній шкільний приятель. Лікаря-отолога в шпиталі не було, тому мені довелося щодня ходити до поблизького ризького шпиталю, де мною опікувався тамтешній лікар. Однак слух у лівому вусі не вдалося врятувати.

Здобутки фінського шпиталю під керівництвом вправного начальника були дивовижними саме в пластичній хірургії, першопрохідець якої, професор Фальтин, приїхав до нашої країни. Інші шпиталі, створені за приватною ініціативою, теж робили неоціненну послугу для хворих та поранених, які без цієї допомоги пропали б. Їх здобутки переконливо свідчили, наскільки важлива добровільна діяльність у медичному догляді під час війни. Те, що я сам побачив по дорозі до Ґунчжуліна й під час двотижневого перебування в цьому медичному центрі, викликало в мені велике зацікавлення медичним доглядом, який у воєнний час входив до робочої програми Червоного Хреста.

На початку 1922 року професор Фальтин звернувся до мене з пропозицією взяти на себе функції голови Фінляндського Червоного Хреста. На той час я встиг пропрацювати вже майже півтора року в Маннергеймівській спілці, а що спрямування загальнокорисної діяльності обох цих організацій на спільну основу здавалося мені і бажаним, і можливим, я пристав на пропозицію. Невдовзі по тому я дістав звістку, що центральна управа Червоного Хреста вибрала мене своїм головою.

Коли наприкінці лютого 1922 року я прибув до Станового будинку на збори центральної управи, де мав виконувати функції голови, мої уявлення про діяльність і можливості об’єднання були ще вельми розпливчастими. Не можна сказати, що перше враження було суто позитивним. За відсутності ліпшої зали для засідань центральна управа зібралася в маленькій оселі вахтера, яку він за потреби надавав їй. Мої пропозиції, які «викликали занепокоєння», мали на меті залучення якнайширшого загалу й створення для нашого Червоного Хреста можливості розвитку форм діяльності, які вже введені до робочої програми сестринських об’єднань у великих цивілізованих країнах. Для планування розширеної в такий спосіб діяльності було після дискусії сформовано два комітети, один з яких дістав завдання намітити контури діяльності об’єднання в мирний час, а другий — у воєнний.