«2112» був випущений у 1976 році, коли більшість музики продавалась на дванадцятидюймових вінілових платівках. Альбоми йшли у картонних конвертах з надрукованим трек-листом та якоюсь картинкою. Деякі конверти відкривались як книги, а всередині містили більше малюнків, нотаток, слів пісень та інформації про гурт. Відкривши скан оригінального конверту альбому «2112», я побачив на внутрішній стороні ще одне зображення червоної зірки. Оголений переляканий чоловік, зіщулений перед зіркою з піднятими руками.

На протилежному боці конверта були видрукувані слова до всіх семи частин пісні «2112». Перед кожним розділом був прозовий текст, що доповнював ліричну розповідь. Ці короткі віньєтки велися від імені анонімного героя «2112».

Наступний текст передує словам Розділу I:

Я не сплю, дивлюсь на похмурий Мегадон. Місто і небо зливаються воєдино, в одну площину, у безкрає море безперервної сірості. Місяці-близнюки, дві бліді кулі, прокладають свій шлях крізь сталеве небо.

Коли мій корабель прибув на Сирінкс, я побачив ті місяці-близнюки — Бай-Тор та Сноудог, що оберталися навколо планети. Їхні імена були взяті з іншої класичної пісні «Rush». А внизу, на сумній сірій поверхні планети, було рівно 1024 копій Мегадону — куполоподібного міста, згаданого в буклеті до альбому. Їх було вдвічі більше, ніж копій «Zork» на Фробозз, тому «шістки» не могли забарикадувати їх усіх.

З увімкненим маскувальним пристроєм я вибрав найближчий екземпляр міста і приземлив «Воннеґута» біля його купола, остерігаючись інших кораблів.

Мегадон стояв на вершині скелястого плато, на краю великої скелі. Місто було в руїнах. Його масивний прозорий купол був пронизаний тріщинками і виглядав, наче може обвалитися будь-якої миті. Я увійшов у місто, протиснувшись через одну з найбільших тріщин біля основи купола.

Місто Мегадон нагадувало обкладинку наукової фантастики п’ятдесятих років, де зображували напіврозвалені руїни колись великої технологічно розвинутої цивілізації. У самому центрі міста я знайшов храм із сірими стінами, що височів у формі обеліска. Над входом красувалася гігантська червона зірка Сонячної Федерації.

Я стояв перед храмом Сирінкса.

Його не покривало силове поле і не оточували загони «шісток». Не було ні душі.

Я витягнув зброю і пройшов через вхід храму.

Усередині обеліска довгими рядами стояли суперкомп’ютери, що заповнювали гігантський храм. Я бродив цими рядами, прислухаючись до глибокого гулу машин, поки нарешті не дістався центру храму.