— Ні, звичайно, ні! — він засміявся. — Вони тепер працюють на тебе, пригадуєш? Можеш змусити покидьків чекати, скільки тобі заманеться! — Він нахилився. — Мій адвокат теж там. Він хороший хлопець. Справжній пітбуль. Він впевниться, щоб ніхто не обдурив тебе, добре?

— Дякую, Оґ. Я в боргу перед вами.

— Нісенітниця! Це я повинен подякувати. Я десятиліттями так не веселився! Ти крутий, хлопче.

Я невпевнено озирнувся. Ейч і Шото все ще були в імерсивних установках і проводили імпровізовані віртуальні прес-конференції. Але установка Арт3міди була порожньою. Я повернувся до Оґа.

— Ви не знаєте, куди пішла Артеміда?

Оґ посміхнувся і вказав.

— Тими сходами вгору, перші двері, які побачиш. Вона сказала, що чекатиме в центрі лабіринту з живоплоту. — Він посміхнувся. — Це легкий лабіринт. Ти повинен швидко її знайти.

Я вийшов на вулицю і примружився, поки очі звикли до світла. Повітря було тепле, сонце піднялося вже високо. Ані хмаринки в небі.

Прекрасний день.

Лабіринт з живоплоту охоплював кілька акрів землі позаду особняка. Ззовні він виглядав, наче фасад замку, а вхід у лабіринт був через його відчинені ворота. Щільні стіни з живоплоту, з яких складався лабіринт, височіли на десять футів. Неможливо було зазирнути поверх них, навіть якщо стати на одну з лавок у лабіринті.

Збентежений, я декілька хвилин бродив колами. Зрештою я зрозумів, що лабіринт був ідентичний лабіринту в «Adventure».

Після цього мені знадобилось всього кілька хвилин, щоб знайти шлях до великого відкритого майданчика в центрі лабіринту. Там стояв великий фонтан з детальною кам’яною скульптурою триголового дракона «Adventure». Кожен з драконів випльовував замість вогню потік води.

А потім я побачив її.

Вона сиділа на кам’яній лаві, втупившись у фонтан. Повернута до мене спиною, голова схилена вниз. Довге чорне волосся розсипалося по правому плечі. Я бачив, як вона перебирала руками на колінах.

Я боявся підійти ближче. Нарешті набрався сміливості заговорити.

— Привіт, — сказав я.

Вона підняла голову на звук мого голосу, але не обернулась.

— Привіт, — я почув її відповідь.

І це був її голос. Голос Арт3міди. Голос, який я слухав стільки годин. Це додало мені мужності підійти.

Я обійшов навколо фонтану і зупинився прямо перед нею. Почувши, що я підходжу, вона відвернула голову і відвела очі, щоб не бачити мене.