17 Найпростіша річ Витончена помста Що виявилося у футлярі гітари

17

Найпростіша річ

Витончена помста

Що виявилося у футлярі гітари

Наступного ранку я пішов фотографуватися на паспорт. Коли сів у студії на стілець, фотограф довго, професійним поглядом вдивлявся в моє обличчя, а потім, нічого не сказавши, відійшов у підсобну кімнатку, приніс звідти пудру й замазав нею пляму на моїй правій щоці. Після того відступив назад і старанно відрегулював освітлення — яскравість та кут падіння променів, щоб родимка не впадала в очі. Дивлячись в об’єктив, я за вказівкою фотографа вдав, що злегка всміхаюся. «Післязавтра вдень буде готова, приходьте забрати», — сказав фотограф. Я повернувся додому, подзвонив дядькові й сказав, що через кілька тижнів, можливо, покину його дім. Попросивши вибачення за таку поспішність, я зізнався, що Куміко несподівано пішла з дому. Мовляв, потім прислала листа, в якому написала, що більше не повернеться, а я хочу тимчасово — наскільки, сам не знаю — звідси поїхати. Вислухавши моє пояснення, дядько, мабуть, задумався і замовк.

— А мені досі здавалося, що ви між собою ладите, — сказав він нарешті з легким зітханням.

— Правду кажучи, й мені так здавалося, — признався я.

— Якщо не хочеш, можеш не казати, але з якої причини вона пішла?

— Гадаю, обзавелася коханцем.

— Ти здогадувався?

— Та де там! Вона сама мені написала. У листі.

— Отакої! — здивувався дядько. — Ну, якщо так, то вже нічого не вдієш.

— Та мабуть.

Дядько знову зітхнув.

— Зі мною все гаразд, — сказав я бадьорим голосом, щоб заспокоїти дядька. — Тільки на короткий час я хочу звідси виїхати. Змінити обстановку, настрій і неквапливо подумати, як далі жити.

— І куди ти збираєшся їхати?

— Думаю податися до Греції. Бо там живе мій приятель, який уже давно запрошує мене до себе в гості, — збрехав я, але на душі від цього стало ще огидніше. Та, як не крути, я не міг зараз розповісти дядькові все, пояснити, щоб було правдиво, точно й зрозуміло. Краще було збрехати.

— Гм! — промимрив він. — Роби, як хочеш, — я не проти. Дім в оренду я поки що не здаватиму, так що свої речі можеш залишити. Ти молодий і переробити своє життя ще зумієш. А поїхати кудись далеко й побайдикувати — не завадить. Кажеш, Греція? Нехай буде Греція.

— Вибачте, — сказав я. — А якщо, поки мене не буде, ви все-таки здасте дім комусь в оренду, то з моїми теперішніми манатками не панькайтеся. Серед них нема нічого вартісного.