Хоча, звісно, негоже говорити загадками, але я живу собі „десь“, як про це мовиться в казках: „Давним-давно колись жила собі десь…“ Пишу цього листа зараз у малюсінькій кімнатці. У ній — стіл, ліжко, книжкова поличка і стінна шафа. Усе маленьке, просте, без жодних прикрас. Так би мовити, відповідає „мінімальним потребам“. На столі — лампа денного світла, чашка, поштовий папір і словник. Правду кажучи, я майже не користуюся словником. Бо не люблю його. Не до душі мені його зовнішній вигляд і зміст. Коли беру його в руки, кривлюся і думаю: „Ну хіба не однаково, знаю я це слово чи ні?“ Такі люди, як я, не зносять словників. От, наприклад, у словнику написано: „Конверсія — перехід з одного стану в інший“. Ну й що з того? А тому, коли я бачу на столі словник, то в мене таке відчуття, ніби дивлюся на собаку, який ненароком забіг у наш двір і випорожнився на траву. Та все-таки довелося купити один словник, бо я подумала: не знатиму, що робити, якщо трапиться незнайомий ієрогліф.

А ще в мене з десяток ретельно підструганих олівців. Новісіньких, щойно куплених у крамничці канцтоварів. Ви нічим мені не зобов’язані — просто я їх купила, щоб написати вам, Заводний Птаху, листа. Приємно, коли олівці нові, щойно підстругані. Маю також попільничку, сигарети й сірники. Не курю так багато, як раніше. Іноді лише для зміни настрою (саме ось зараз закурила). Це все, що в мене є на столі. Стіл стоїть перед вікном, на ньому завіски, приємні, з квітчастим візерунком — зрештою, яке це має значення? Адже я їх не вибирала, вони від самого початку тут висіли. Якщо не брати до уваги завісок, кімната зовсім простенька. Більше схожа на камеру для юного злочинця, що вперше попав у в’язницю, спроектовану кимось з добрими намірами, ніж на кімнату для дівчини.

Про те, що видно за вікном, наразі не хочу розповідати. Відкладу на пізніше. І не тому, що це має якесь особливе значення, просто треба дотримуватися порядку. Сьогодні я розповідаю тільки про кімнату. Такий у мене графік на сьогодні.

Коли я перестала з вами зустрічатися, часто думала про пляму на вашому обличчі. Про ту синю пляму, що несподівано вискочила на вашій правій щоці після того, як одного дня ви крадькома, наче борсук, спустилися у колодязь у саду порожнього дому Міявакі, а через кілька днів вибралися наверх. Як згадую, то не йму віри, але ж усе це справді відбулося на моїх очах. Спочатку, коли її побачила, то подумала, що пляма — особливий знак. Що в ній є прихований глибокий зміст, мені незрозумілий. Бо інакше вона так швидко не з’явилася б.