Маленька Мускат Акасака впродовж цього часу міцно спала на руках у матері. Проспала як убита понад двадцять годин. Мати голосно озивалася до неї, ляскала по щоках, але марно — вона не прокидалася. Наче пірнула на морське дно. Дихання ставало щораз рідшим, пульс — усе повільнішим. Та коли судно прибуло до Сасебо, вона раптом пробудилася, наче якась потужна сила повернула її назад у цей світ. А тому Мускат не бачила, як американський підводний човен зупинив підготовку до атаки й зник. Про всі ці перипетії вона дізналася набагато пізніше від матері.

Транспортне судно сяк-так добралося до Сасебо вранці наступного дня, 16 серпня, після десятої. У порту панувала зловісна тиша, зустрічати пасажирів не прийшов ніхто. Навколо зенітної батареї при вході у гавань — також ні душі. І тільки літнє сонце немилосердно палило своїм промінням землю. Здавалось, ніби весь світ охопила глибока байдужість. А в пасажирів судна склалося враження, начебто вони помилково потрапили в країну мертвих. Після довгих років, проведених на чужині, вони мовчки споглядали рідну землю. Опівдні 15 серпня по радіо передавали імператорський указ про закінчення війни. Сім днів перед тим атомна бомба спалила дощенту Нагасакі. А через кілька днів піски історії проковтнули державу-привид — Маньчжоу-Го. Така ж доля мимоволі спіткала й ветеринара з родимкою на щоці, що опинився не в тій секції обертових дверей.

11 Ну, а тепер наступне запитання (З погляду Мей Касахари. Частина 3)

11

Ну, а тепер наступне запитання

(З погляду Мей Касахари. Частина 3)

«Добрий день, Заводний Птаху!

Ви зробили те, що я просила наприкінці останнього листа? Думали про те, де я зараз і що роблю? Хоч щось уявили собі?

Припустімо, однак, що ні до чого не додумалися. Напевне, так воно й сталося. Ну, тоді я сама розповім.

Працюю я зараз на одній фабриці. Досить великій. У містечку на березі Японського моря, точніше, у горах на околиці містечка. Я сказала „на фабриці“, а ви, мабуть, уявили собі, що це могутній завод, де гуркочуть найсучасніші машини, повзуть конвеєри, а з димарів дим валить? Зовсім ні. Територія фабрики простора, світла й тиха. Диму нема. Ніколи не думала, що бувають у світі такі просторі фабрики. Досі я побувала один раз на фабриці — у початковій школі нас водили в місті на екскурсію туди, де виробляють карамельки. Пам’ятаю тільки шум, тісноту й людей, що працювали мовчки, з похмурими обличчями. От чому слово „фабрика“ пов’язується в моїй пам’яті з ілюстрацією в підручнику до теми „Промислова революція“.