Хлопець із закривавленою хустинкою на голові стояв у дверях, що вели через вітальню просто в гараж.

Як, холера, він пробрався там, коли вони замкнули гараж? Він, мабуть, підійшов до будинку ззаду, з лісу. Підломити гаражний замок, либонь, – одна з перших навичок кожного пристойного наркомана. Але не ця проблема видалась Бо найнагальнішою. Найбільш стривожило його те, що хлопець тримав щось аж надто схоже на «Узі», ізраїльський пістолет-кулемет, що вистрілює чергами 9×19-міліметрові кулі швидше за середнього класу розстрільну команду.

– Ти не Інве Морсанд, – сказав Сонні Лофтус. – Де він?

– Він тут, – сказав Бо, – схиливши голову до мікрофона.

– Де?

– Він тут, – повторив Бо трохи голосніше, – у вітальні.

Сонні Лофтус озирнувся, підступаючи ближче до Бо, і тримаючи палець на спусковому гачку. У магазині зазвичай тридцять шість куль. Він зупинився. Чи побачив він кабель і мікрофон?

– Ти до когось балакаєш, – сказав хлопець і встиг відступити назад, перш ніж розчахнулись двері в коридор і в кімнату вбіг Стен зі своїм пістолетом. Бо теж потягнувся по свій «руґер», аж тут сухим, тріскучим кашлем озвався «Узі», і каскадом хлинули скалки скла з розтрощеного панорамного вікна. З м’яких меблів бризнув білий фарш наповнювача, і полетіли тріски з паркетної підлоги. Хлопець щедро засіяв вітальню кулями, ні в кого не цілячись. Але це не мало значення: «Узі» завжди переграє два пістолети. Бо і Стен сховалися за найближчими диванами. Запала тиша. Бо лежав на спині, тримаючи пістолет обома руками на випадок, що обличчя хлопця вигулькне над спинкою дивана.

– Стене! – гаркнув він. – Кінчай його!

Відповіді не було.

– Стене?!

– Сам його кінчай! – огризнувся Стен з-поза іншого дивана. – У чувака ж «Узі», хай йому холера!

У Бо клацнуло в навушнику:

– Босе, що діється?

Тієї самої миті Бо почув, як з ревінням запускається автомобільний мотор. Морсанд взяв свій царствений «мерседес-28 °CE-купе», модель 1982 року, щоб їхати на вечірку до Твілінґена в Осло, але вертлявий автомобільчик його дружини – компактний «хонда-сівік» – стояв на своєму місці. Тепер, коли Морсанд убив дружину, їздити на маленькому авто не було кому, але ключ, очевидно, залишився в замку запалювання. Так вони, мабуть, чинять отут на селі з дружинами і з машинами – діляться ними. Він почув голоси своїх людей знадвору:

– Він тікає!

– Хтось відчиняє гараж!

Бо почув скрегіт незнятого зчеплення і стогін мотора, що захлинувся. Той хлопець що, любитель? Ні стріляти не вміє, ні машину з місця зрушити?

– Взяти його!

Автомобільний мотор запустився вдруге.