Тоді він перейшов дорогу. Ключ був залишений на своєму звичному місці.
Ліжко було застелене, а уламки лампи прибрані в кошик для паперів. Під скалками він знайшов пожмаканий листок.
Слова були написані акуратним, майже жіночим почерком.
«Люба Марто! Батько якось розповідав мені, що він бачив, як потонув один чоловік. Батько був на патрулюванні; пізно вночі зателефонував хлопчик з гавані в Коньєні. Тато хлопчика впав у море, коли вони швартували свій човен. Він не міг пливти і чіплявся за борт, а син не спромігся сам затягнути його назад у човен. Доки прибула патрульна машина, тато хлопчика здався, відпустив руки і пішов на дно. Минуло вже кілька хвилин, тому мій батько викликав водолазів, а хлопчик гірко ридав. Та доки вони чекали, чоловік раптом виринув – з блідим обличчям, хапаючи ротом повітря. Син радісно скрикнув. А його тато знову пішов під воду. Мій батько стрибнув за ним, щоб урятувати його, але було занадто темно. Коли мій батько виринув, він подивився просто в сяюче обличчя хлопчика, який думав, що тепер усе гаразд, що його батько живий і поліція поряд. І мій батько розповідав мені, що він бачив, як серце розривається у хлопчика в грудях, коли той зрозумів, що Бог просто бавиться з ним, вдаючи, буцімто він зараз поверне йому батька, якого щойно забрав у нього. Мій батько сказав, що коли є Бог на світі, – це жорстокий Бог. Я думаю, що нині я зрозумів, що він мав на увазі, бо я, нарешті, знайшов щоденник свого батька. Можливо, він хотів, щоб ми знали. А може, він просто був жорстоким. Інакше навіщо вести щоденник, але ховати його в такому очевидному місці, під матрацом? Марто, у тебе все твоє життя попереду. Я думаю, ти зумієш зробити з ним щось хороше. Я цього не можу. Пробач мене, але зараз я маю зникнути. Кохаю тебе навіки. Сонні».
«