Хлопець сидів зараз абсолютно нерухомо.

Симон крутив пістолет у руках, наче щось обмірковуючи.

– Ми не мали ні шеляга і знімали квартиру в Осло вчотирьох, бо так було дешевше. Троє хлопців, що вступили в поліційну академію, і твоя мати. Троє хлопців називали себе «трійцею» і були друзями-нерозлийвода. То були твій батько, я і Понтій Парр. Твоя мати шукала тимчасове житло, прочитала оголошення в газеті й зайняла нашу вільну кімнату. Я думаю, ми всі троє в неї закохалися, щойно її вперше побачили.

Симон усміхнувся.

– Ми дурили один одного, тайкома залицяючись до неї. І ми, всі троє, були показними хлопцями. Я думаю, вона не знала навіть, кого з трьох обрати.

– Я не знав цього, – сказав хлопець. – Але знаю, що вона обрала не того.

– Так, – сказав Симон. – Вона вибрала мене.

Симон підняв очі від пістолета. Зустрів погляд Сонні.

– Твоя мати, Сонні, була коханням усього мого життя. Я мало не пустився берега, коли вона пішла від мене і почала зустрічатися з твоїм батьком, а надто – коли з’ясувалося невдовзі, що вона вагітна. Вони вдвох виїхали з тієї квартири, купили будинок у Берґу. Вона була вагітна, а він іще не скінчив поліційну академію, у них у тому домі й нічного горщика не було. Але процентні ставки в ті роки були низькими, банки роздавали гроші всім без розбору.

Сонні слухав незворушно, навіть оком не змигнув. Симон відкашлявся.

– Саме тоді я не на жарт втягнувся в азартні ігри. Я був уже по вуха в боргах, коли почав ставити на коней. Високі ставки. Я відчував якусь особливу свободу, стоячи на краю прірви, бо знав: наступний крок віднесе мене геть звідси, хоч би що сталося далі. Вгору чи вниз – то вже не так істотно. У той час ми з твоїм батьком дуже віддалилися один від одного. Думаю, що я просто не міг змиритися з його щастям. Натомість вони тісніше зійшлися з Понтієм. Наша «трійця» розпалася. Я знайшов якийсь привід для відмови, коли він попросив мене стати твоїм хрещеним батьком; але я прокрався в церкву і став у глибині нефа, коли тебе хрестили. Ти був єдиним дитям, яке не плакало. Ти спокійно дивився на нового, трохи знервованого парафіяльного священика й усміхався йому, наче ти його охрещуєш, а не він тебе. Я одразу пішов і поставив тринадцять тисяч крон на коня на ім’я Сонні.

– І…

– Ти мені винен тринадцять тисяч крон.

Хлопець усміхнувся.

– Чому ти мені все це розповідаєш?

– Тому що я періодично питаю себе, чи лише так мало скластися? Чи міг я зробити інший вибір? Чи міг Аб зробити інший вибір. Чи могла твоя мати. Ейнштейн дав визначення божевілля як становища, за якого людина знову і знову робить одне й те саме, сподіваючись отримати інший результат. Але що коли б існувало щось іще, наприклад, божественне натхнення, яке змусило б нас іншим разом зробити інший вибір?