Хлопець обв’язав собі плече гумовим джгутом.

– Тебе послухати, Симоне Хефасе, – ти говориш, наче вірянин.

– Та я ж не стверджую, а тільки ставлю питання. Я знаю тільки, що батько твій мав добрі наміри незалежно від того, як суворо ти його судиш. Він хотів кращого життя не тільки для себе, але для вас трьох. Любов стала його погибеллю. А тепер ти судиш себе так жорстоко тому, що вважаєш себе його копією. Але ти – не твій батько. Якщо він зазнав морального краху, це не означає, що з тобою теж таке станеться. Відповідальність сина полягає не в тому, щоб бути схожим на свого батька, а в тому, щоб бути ліпшим за нього.

Хлопець учепився зубами в кінець гумового джгута.

– Можливо. Але чому це так важливо зараз? – промовив він крізь стиснуті зуби, потягнувши голову назад так, щоб джгут затягнувся і вени на передпліччі набрякли. Він тримав шприц у долоні, поклавши великий палець на поршень, середній – на голку. Наче це ракетка для пінг-понгу, подумав Симон. Хлопець тримав шприц правою рукою, хоча й шульга, але Симон знав, що наркомани мусять учитись робити внутрішньовенні ін’єкції з обох рук.

– Це нині так важливо, Сонні, бо зараз твоя черга вибирати. Чи вштрикнути цю голку, чи допомогти мені притиснути Твілінґена… і справжнього «крота».

На кінчику голки виблискувала глянсувата крапля. З вулиці долинав гуркіт транспорту і сміх, з сусіднього номера – тиха розмова після сексу. Спокійний літній ритм міста.

– Я призначу зустріч, де будуть присутні і Твілінґен, і «кріт». Але я можу це зробити тільки за умови, що ти живий, бо ти приманка.

Хлопець, здавалось, не чув його: він схилив голову і зосередився на шприці, лаштуючись отримати дозу. Симон набрався терпіння. І був здивований, коли почув голос хлопця:

– То хто він, той «кріт»?

Симон відчув біль у грудях й усвідомив, що він забув дихати.

– Ти дізнаєшся там, на місці, не раніше. Я знаю, Сонні, що ти відчуваєш. Але рано чи пізно надходить мить, після якої неможливо відкладати, коли ти вже не можеш дозволити собі побути слабким іще один день, обіцяючи собі, що ось завтра, завтра ти почнеш нове життя.

Сонні похитав головою.

– Не буде вже нового життя.

Симон подивився на шприц. І тут він зрозумів. Це було передозування.

– Сонні, ти хочеш померти не дізнавшись?

Хлопець відірвав погляд від шприца і подивився на Симона.

– Подивись, Хефасе, до чого мене допровадило знання.

– Оце воно? – запитав Осмунд Бйорнстад, перехиляючись через кермо, щоб прочитати вивіску над входом. – Готель «Бісмарк»?