Він не став вмикати світло. Спустившись, повернув праворуч до робочої кімнати, пересуваючись у знайомій темряві, відчуваючи, як змінюється під ногами підлога.

Його рукав ковзнув по клітці, і він почув тихе розгніване цвірчання молодої молі. Ось і шафа. Він відшукав інфрачервоний ліхтарик і натяг на голову окуляри нічного бачення. Тепер світ сяяв зеленим світлом. На мить він зупинився серед затишного булькання акваріумів, у теплому дзижчанні парових труб. Господар темряви, королева темряви.

Молі, що вільно літали кімнатою, залишали зелені флуоресцентні шлейфи перед його очима, м’яко дмухали на обличчя, змахуючи в мороку пухнастими крилами.

Він перевірив свій «пітон». Револьвер був заряджений свинцевими кулями з пласкою голівкою «38-й спеціальний». Вони ввійдуть у череп і розкриються, смерть буде миттєвою. Якщо під час пострілу воно стоятиме, якщо він поцілить униз у верхню частину голови, то такі кулі, на відміну від посиленого набою «магнум», не пройдуть крізь нижню щелепу й не порвуть грудей.

Тихо, тихо прокрадався він, зігнувши коліна, хапаючись за старі дошки пальцями з пофарбованими нігтями. Нечутно пройшов піщаною підлогою в кімнаті з льохом. Тихо, але не дуже повільно. Він не хотів, аби собачка на дні колодязя встигла відчути його запах.

Стінки льоху світилися зеленим, ясні обриси каміння і вапна, чітка текстура дерев’яної кришки крізь його окуляри. Тримай ліхтарик і зазирни всередину. Ось вони. Воно лежало на боці, наче гігантська креветка. Може, спало. Золотце згорнулася клубочком біля його тіла – напевне, спить, тільки б не мертва, будь ласка.

Голова була відкрита. Як заманливо поцілити в шию – зберегти волосся. Надто ризиковано.

Ґамб нахилився над колодязем, вирячився вниз стеблинами нічних окулярів. «Пітон» такий приємний, дуло таке важке, ним так зручно цілитись. Треба тримати його в інфрачервоному промені. Він налаштував зображення, покрутивши ручки збоку, там, де вологе волосся прилипло до скроні.

Шум чи запах – він так і не дізнався, але Золотце прокинулась, почала дзявкати, стрибати вгору в темряві. Кетрін Бейкер Мартін зігнулася навпіл, затуливши собачку, та накрила їх обох матрацом. Тепер під ним рухаються якісь кавалки, неможливо розрізнити, де Кетрін, а де песик. Він дивився вниз, і в інфрачервоному світлі йому зраджувало відчуття глибини. Він не міг збагнути, які кавалки були Кетрін.

Але він бачив, як стрибає Золотце. Він зрозумів, що з її ногою все гаразд, і одразу ж дізнався дещо більше: Кетрін Бейкер Мартін не змогла б скривдити собачку – так само як він. О блаженне полегшення. Вони поділяли це почуття, і саме тому він матиме змогу вистрелити в її кляту ногу, а коли вона схопиться за ногу, знести її блядську голову. Жодних запобіжних заходів.