– Мені байдуже, чим це все закінчиться. Вони ніколи мене не знайдуть. Проте я не відмовився б і від переваги на старті. Нам із Ченґ потрібно ще багато чого зробити. Нам би дуже допомогло, якби ви зачекали ще тридцять хвилин до того, як зателефонуєте у «911». Розкажіть їм будь-яку історію, яка спаде вам на думку. Скажіть їм, що ви були в стані шоку. Ось звідки і затримка.

– Тридцять хвилин, – повторив Лейр.

– Шок може тривати довго.

– Гаразд.

– Але коли справа дійде до самих свідчень, скажіть їм, що лише у двох хлопців була зброя.

– Чому?

– Тому що один пістолет я заберу із собою. А деякі копи можуть надати цьому великого значення.

– Гаразд, тридцять хвилин. Два пістолети. Якщо в мене це вийде. Я не дуже ладнаю з людьми у формі.

Ричер поглянув на Емілі й сказав:

– Мадам, мені дуже шкода, що ваш святковий тиждень було зіпсовано.

Емілі відповіла:

– Я вам дуже вдячна.

– Не варто.

Він попрямував до виходу позаду Ченґ, яка зупинилася для того, щоб обійняти сестру Мак-Кенна, а ще щоб сказати у відповідь на її німі запитання: «Співчуваю вашій втраті».

Тоді вони зачинили за собою двері і пішли вздовж коридору, минаючи фото на стіні та прямуючи до вітальні. Спочатку на їхньому шляху трапився хлопець із першої бази, але він упав під дуже невдалим кутом. Його глушник лежав у калюжі крові, яка текла з того, що залишилось від його голови, а у глушниках всередині є набивка та дуже тонкі перегородки, з яких кров сочитиметься довіку, тож вони пройшли повз нього далі. До третього парубка потрібно було діставатися обхідним шляхом, тож Ченґ нагнулася перед другим хлопцем, який виступав у них промовцем, і підняла його «Руґер», забувши про те, що називала себе офісним планктоном.

А тоді вона зупинилася й прошепотіла:

– Ричере, здається, цей іще дихає.

42

42