Родина Лейрів умостилася на ліжку, чомусь вони виглядали меншими, ніж до того, тільки очі залишились незмінними, усі вони важко дихали і намагалися якось отямитися. Ченґ ходила по кімнаті. Ричер протер старий великий кольт та поклав його на тумбу з того боку, де спав Еван Лейр.

Лейр сказав:

– Нам треба зателефонувати в поліцію. У нас є зобов’язання перед законом.

Ченґ відповіла:

– Так, сер, саме це я би вам і порадила зробити. Ви повинні вжити заходів.

Сестра Мак-Кенна запитала:

– Пітер мертвий, чи не так?

Жодної відповіді.

– Вони дістались до нього, а тепер прийшли по мене. Тому що вони думають, що мені відомо все те, що знає він. Чи знав. Усі так вважають. І ви також.

Ченґ сказала:

– У нас немає доказів чи свідчень від першоджерела щодо Пітера. З нашого боку буде неправильно щось розповідати вам про нього. І в усякому разі, Майкл повинен дізнатися про все першим.

– Гадаю, він також мертвий.

– У нас немає такої інформації.

У кімнаті запанувала тиша. Тоді Еван запитав:

– Що нам робити далі?

Ричер перепитав у нього:

– Що ви маєте на увазі?

– У нашому будинку мертві люди.

– Ну, їм не вдасться вийти сухими з води. Скоріш за все, це кваліфікуватимуть як виправдану стрілянину. Вторгнення в будинок, зброя із глушниками, спроба зґвалтування. Ми не збираємося сідати через це до в’язниці. Натомість ми сподіваємося, що нас за це навіть погладять по голові. Хоча, насправді, мені глибоко байдуже до таких речей. Я буду радий, якщо про мене в цій справі взагалі не згадуватимуть. Наче мене тут не було. Ви повинні зробити все правдоподібним. Побавтеся трохи зі зброєю. Залиште на ній свої відбитки пальців. Вони взагалі повинні дати вам річний абонемент до заміського клубу відпочинку. Ви отримаєте нових пацієнтів. Скажений лікар!

– Ви серйозно?