Але це все одно було кращим, ніж їхати закритим шляхом. Він міг бути замінований. Або, щонайменше, на ньому могли розкласти пастки-колючки. А ще дорога передбачала пряме наближення протягом десяти миль до правого кута, звідки будь-який захисник при здоровому глузді точно почав би стріляти з автомата п’ятдесятого калібру. Їзда на машині по ґрунтовій дорозі нагадувала би підйом мотельними сходами по двоє. «Ми можемо відстріляти вас, як білок». Краще таки мати певну свободу руху. А це означало, що їм потрібен був позашляховик. А це передбачало б якийсь таран. Ось для чого їм був потрібен передній ківш. А ще він був куленепробивним, а за розмірами не поступався матрацу з двоспального ліжка. Важка сталь, призначена для того, щоб тягати гострі камені. Зверху нього була ще вузька смужка світла, крізь яку вони могли щось бачити. Рівно стільки, скільки їм було потрібно. Принаймні, щоб бачити пшеницю. Поки що все йшло добре. План спрацьовував. За винятком лише однієї непередбачуваної обставини. Ймовірніше, причиною тому став гуркіт та нерівна дорога. Проте Ричеровий головний біль повертався.

Більшу частину дороги до ферми не було видно через море пшениці, тож вони керувалися сонцем. Звісно, спосіб був неточним, але хоч щось. Перший візуальний контакт стався приблизно за чверть милі від того місця, куди вони прямували, і відбулося це саме вчасно. Будинок та шість прибудов. Огорожі та витоптана земля. Телефонні лінії на стовпах. Вихлопна труба у формі циліндра на дизельному генераторі. І сморід свиней. Наче хімічна зброя.

Вествуд зробив невеликий гак, а тоді знову повернувся у своє попереднє положення, а потім зупинився буквально за двісті ярдів до ферми. Двигун заглух. Останні обривки пшениці попадали на землю. Тиша. Вони були тут самі.

Ричер почував себе хижаком над ополонкою. А тоді з ополонки почали відстрілюватися.

У них стріляли з трьох рушниць. Великих рушниць. Однакових. Це легко можна було розрізнити. Рівні, сильні звуки пострілів та тріск куль у повітрі. Натовські патрони до М16, якщо Ричер не помилявся. Жоден із них поки що не влучив. Це було логічно. Оманливий постріл. Відстань усього лишень у двісті ярдів, абсолютно рівна місцевість, вони були віч-на-віч одне проти одного. Ось тільки насправді ця місцевість була дуже навіть вигнутою, бо Земля ж мала сферичну форму. Ось звідки і прорахунок.

Вествуд запитав:

– Нам слід відступити?

– Ні, – відповів Ричер. Він подумки рахував. Тоді сказав:

– Ми підійдемо ближче ще на п’ятдесят ярдів. Негайно. Натисніть на них. Вони вже повинні змінювати магазини.