Наступним був його брат, чи кузен, чи ким би він там не був, який мав на голові безглуздий шкіряний капелюх і щось наче шукав. Його прибрали так само просто: знову п’ять кабелів, один кляп і місце на підлозі офісу СРА, біля його родича. Тоді настала черга продавця запчастин. Із магазину запчастин для зрошувальних систем. Він явно шукав цих двох. Цього разу жодних розмов про футбол не було. Лише перев’язування кабелями, кляп та підлога.

Звичайні люди трималися від них подалі. Вони не висовувалися надвір. Якийсь первісний інстинкт, мабуть. Можливо, через те, що в них була зброя. Вони виглядали для них чужинцями. Як декорації до фільму. Нічого не залишалося, окрім як ховатися. Номер 911, схоже, був тут поза зоною досяжності. Копи були далеко звідси. Та й узагалі, надворі було спекотно. Значно зручніше сидіти всередині, там, де є кондиціонери.

Водій кадилака спокійно увійшов усередину. Він думав, що магазин і досі належав йому. Кабелі, кляп і підлога. Їм потрібно рухатися далі, щоб знайти ще продавця із бакалійного магазину. Вони дістались до нього, коли він саме виходив із будівлі, тримаючи в руках маленьку пляшечку «Пепто-Бісмолу»[33]. Кабелі, кляп, підлога.

Гра закінчилася, коли інші члени групи почали з криками вибігати з їдальні. Вони залишили Вествуда наодинці. Він сказав:

– Вони погодились на бензиновий двигун.

Ричер кивнув:

– Вони планували довести свою аферу до кінця, що б ви їм не казали.

– Я гадаю, вони поїхали на ферму.

– А куди ж іще?

– Ми готові?

– Ми зробили все, що могли.

– Я нас туди доправлю.

– Я знаю.

– І там ви мене покинете, правда ж?

Ченґ відповіла:

– Ми вас не кинемо. Хіба що ви самі цього захочете.

– Не захочу.

Ричер сказав:

– Шкода, що я не можу відправити вас туди першим. Замість себе. Ви доросла людина, і мені байдуже, що з вами трапиться. Їдьте з нами, якщо хочете. Будьте з нами увесь час. Але стійте ліворуч від мене.

– Чому?