– На п’ятдесят ярдів уперед?

– Ідіть.

Вествуд підійшов ближче. Спокійними кроками. Досить повільно. У нього за спиною не було ніякої воєнної підготовки, це вже точно. Тоді знову відновилися випадкові постріли. Жоден із них не поцілив. Аж поки одному таки це не вдалося. Просто по центру переднього ковша. Невелике коливання корпусу. Удар кулі. Тоді запізнілий звук, а потім дзвінке «клац».

Ричер сказав:

– Я вражений.

Ченґ запитала:

– Чим?

– Нарешті вони потрапили в мішень, заледве меншу від дверей у сараї. А це означає, що передній ківш і справді куленепробивний. Можемо рухатись далі.

Вествуд перепитав:

– Просто зараз?

– Кращої миті, ніж зараз, не буде.

Ченґ попросила:

– Бережи себе, Ричере.

– І ти себе, Ченґ.

Вони відчинили двері й вистрибнули назовні, одна з лівого боку, а інший – з правого.

55

55

Вествуд процитував своє недавнє дослідження та розповів, що в давні часи пшениця росла на чотири фути заввишки, але її схрестили із більш витривалою рослиною, яка мала багато насіння, проте лише два фути заввишки. У цьому сенсі місцеві фермери досі є трохи старомодними. Ця пшениця точно мала більше ніж чотири фути заввишки. Не те щоб Ричерові вона була потрібною для прикриття. Воно не дуже й потрібне проти хлопців, які заледве влучили в мішень, трохи меншу за двері до сараю. Але ефект несподіванки завжди є перевагою. Тому він почав повзти. Звісно, певний рух був помітний, проте він був незначним, і з відстані двохсот ярдів важко було розпізнати, звідки саме наближалися противники. Нічна роса ще не випарувалась. Його лікті та коліна повністю погрузли в болоті. Зі свинарника дуже погано тхнуло. У майбутньому на нього точно чекав новий одяг. Навіть якщо не враховувати бруд. Одного запаху свиней вистачало. Повітря було ним просякнуте. І точно просякнув би ним ще й одяг. Тож завтра буде нове вбрання. Непогана ідея, подумалось йому, особливо якщо врахувати, що біля нього була Ченґ. А тоді він подумав, що сьогодні це все скінчиться. Ченґ завтра вже тут не буде.

Після ще сотні ярдів він змінив свій курс ближче до ферми, намагаючись дістатися якомога ближче, поки він наближався вздовж його периметра. Якнайближче. Менше ніж сотня футів зробили би його щасливим. Він був страшенним прихильником МР5К. Це була трохи випукла зброя, яка працювала, як мініатюрна рушниця. Заряджена всього на один постріл, вона все одно могла поцілити з дев’яноста футів. Або вісімдесяти. Чи навіть сімдесяти п’яти. Що було би приємним бонусом.