– Я праворукий. Мені потрібна свобода руху.

– Зрозуміло. Поїхали.

Зазвичай у бізнесі це називається тест-драйвом. Незнайомий механізм, який протягом короткого часу з експериментальною метою випробовує майбутній покупець. За винятком хіба що того, що Ричер не був майбутнім покупцем. Він рідко щось купував і ніколи не купував того, що було непридатним для споживання, і вже точно він не купив би якесь обладнання для ферми. І продавець це знав. А Ричер у будь-якому разі не став би сідати за кермо, бо водити він не вмів. Він не знав, як це. Зі своєю першою проблемою він справився за допомогою зброї, з другою – за допомогою Вествуда, який колись навчився керувати такою штукою, бо, як виявилось, іноді наукові редактори потрапляли в журі, що судило наукові проекти, а це деколи призводило до особистого залучення в добровільній допомозі сусідам. Часто це означало, що потрібно було попрацювати руками і порозгрібати лопатою якесь сміття, а за допомогою техніки це було найпростіше зробити.

Це був новий голландський канавокопач від дилера обладнання для ферм на північ від шляху каравану фургонів. Вествуд проторохкотів ним через площу повз мотель. Якщо це не було тест-драйвом, то можна було це назвати просто ввічливою позикою. Тільки без частки «ввічлива». У будь-якому разі, це була позика. У Ричера не було жодних намірів залишати його собі. Позаду на ньому була штанга з ковшем та копальна лопата із двома агресивними на вигляд зубцями. Цією штукою можна було копати траншеї. Спереду ківш був широким та високим, проте мілким. Більше нагадував лопать бульдозера. Це достоту була універсальна машина. Вона могла робити практично все. Вона була абсолютно новенькою, пофарбованою у яскравий колір та повністю чистою. У неї був запах новенького канавокопача. Кабіна була достатньо широкою для трьох людей, проте сидіння було тільки одне. На ньому сидів Вествуд, бо саме так і мало бути. Там були всілякі важелі та педалі. Ченґ стояла боком зліва від Вествуда, а Ричер втиснувся боком з правої сторони. Двигун ревів. Цю машину спроектували для важкої роботи і коротких поїздок туди-сюди між ямами та купами землі, але й для поїздок по дорозі вона також була пристосована. Вествуд розігнав її до тридцяти миль за годину, коли вони залишили площу. Не на початок закритої дороги. А просто на пшеничне поле.

Вествуд трохи підняв передній ківш над землею, його нижній край при цьому виступав трохи вперед. Наче металеве підборіддя. Воно товкло пшеницю, наче тупою косою, і густі хмари золотистого диму та інших часточок почали здійматися в повітря, ніби від безперервного лінійного вибуху. Шматки стерні були розтовчені під їхніми колесами, а з боків борозни пшениця розкочувалася хвилями і билася об їхні вікна. У цілому земля була рівною, проте в тих місцях, де гума натрапляла на бруд, земля ставала нерівною та випуклою. Канавокопач їхав уздовж поля, наче човен, погойдуючись на своїх шинах. Вони були м’якими, а тому на кожному горбику застрягали та не могли поїхати далі. Вествуд пістрибував на своєму сидінні то вниз, то вгору. Ричер та Ченґ звисали з боків, наче люди в метро, які спізнилися на свою електричку. Металеве підборіддя також підстрибувало. Пил та дрібні часточки кружляли поруч із ними в повітрі. Тридцять миль за годину. Залишилось іще двадцять. Початкова школа.