— Що було в коробках?

Вістінґ усміхнувся.

— Гадаю, про це вам варто поговорити з Ліне, — відповів він.

76

76

Сандерсен зателефонував після двох публікацій Ліне в інтернет-виданні «Даґбладет». Перша стаття була про поліційну акцію на Е18. Поліція загалом затримала чотирьох чоловіків і одну жінку в зв’язку з гучним пограбуванням валюти в аеропорту Ґардермуен 2003 року. Двох із них взяли з усією здобиччю під час операції перехоплення. У другій статті йшлося про поновлення давньої нерозкритої справи й про знайдення у ході слідства Симона Мейєра, який зник на риболовлі влітку 2003 року.

Ліне дуже кортіло відповісти на дзвінок, хоч би лише для того, щоб почути, що скаже Сандерсен, але час підтискав. Вона закінчувала велику статтю, до якої увійшли матеріали з двох попередніх: такий собі основний стовбур з численними відгалуженнями.

Саме тоді, як вона надіслала готову статтю до редакції, з’явилася новина, що кандидат у депутати Стуртинґу Арнт Ейканґер зняв свою кандидатуру і навіть висловив готовність цілком відмовитися від політичної діяльності. У пресі повідомлялося, що Ейканґер не забажав прокоментувати своє рішення. Місцеве партійне керівництво викреслило його ім’я з виборчих списків, замінивши іншим.

Хоч Ейканґер випередив події, це не врятувало його від поголосу. За наступні дні усім стало відомо, що стояло за таким кардинальним рішенням.

77

77

Вістінґ глянув на внучку, яка бавилася на підлозі, перегорнув сторінку рукопису й заходився читати наступну. Коли справа вже трохи віддалилася у часі, він іще раз переглянув мемуари Бернгарда Клаусена — рефлексії та судження. І таки знайшов те, що вже одного разу читав, але не надав йому значення.

Останній розділ називався «Свобода волі» з алюзією на роздуми Арістотеля про людську здатність керувати думками, вибором і вчинками.

«Однак людина не владна над усіма вчинками, — писав Клаусен. — Вона не настільки контролює себе, щоб мати змогу користуватися своєю свободою у будь-якій ситуації. Коли ж мовиться про дії, вчинені супроти власної волі, ми не завжди усвідомлюємо наслідки таких дій, а вони іноді призводять до страждань суб’єкта і його близьких».

Роздуми Бернгарда Клаусена розтягнулися на багато сторінок. Не завжди легко було простежити в них суть, але текст можна потрактувати як виправдання своїм вчинкам, навпростець пов’язаним зі «справою Єршьо». Вістінґ не з усіма його висновками погоджувався. Досвід підказував, що вчинки — це частка персональної ідентичності, частка людської суті. Спонтанна реакція закладена в нашому єстві. Коли Бернгард Клаусен наважився напасти на Симона Мейєра в насосній станції, він опинився у ситуації, коли проявляється справжня суть людини. Коли тоне корабель, хтось допомагає рятуватися в шлюпках пасажирам, а хтось рятується сам.