Звідусіль збіглися полісмени. Один із них спробував відчинити водійські дверцята «ауді», але вони були на замку. Тоді він розбив сталевим прутом вікно на задньому сидінні. Посипалося скло. Та перш ніж полісмен устиг запхати в салон руку, щоб відчинити дверцята зсередини, авто знову різко здало назад. «Ауді» позадкувало, набираючи швидкість і намагаючись «плугом» виїхати на вільний простір. Вістінґ дав місце для проїзду поліційному автомобілю, і він в’їхав у багажник автомобіля-втікача, перегородивши шлях до відступу. Однак попереду з’явилася «дірка». Водій «ауді» скористався нагодою і блискавично вихопився на вільну смугу шосе. Патруль — за ним. Вістінґ теж рвонув через ту саму «дірку».

Поліційне авто з розгону в’їхало «ауді» у бік, розвернувши його на 180 градусів. Одні задні дверцята розчахнулися, і дві коробки з грошима випали на дорогу — над автострадою літали долари. Вістінґ під’їхав спереду, так що опинився капотом до капота з утікачами. Жінка на передньому пасажирському сидінні верещала й трималася за голову. Чоловік за кермом з люттю дивився в очі Вістінґові.

— Він наш! — констатував Аудюн Тюле, коли другий поліційний автомобіль підпер «ауді» з іншого боку.

Полісмени кинулися до авта, вирвали двері, витягнули обох зловмисників, уклали їх на асфальт і вдягнули на них кайданки.

74

74

Одна доларова банкнота застрягла між бетонними блоками на розділювачі шосе Е18. Вістінґ переклав мобільний в другу руку й витягнув зі шпарки купюру. На телефонному зв’язку був генпрокурор.

— Патруль уже під будинком Александера Квамме, — відзвітував Вістінґ. — Орендований автомобіль теж тут. Невдовзі затримаємо і його.

Розбите «ауді» завантажили на евакуатор. Один службовець з пожежної команди змітав з асфальту скло.

Генпрокурор жадав більше довідатися про те, як гроші опинилися у потайній кімнаті на дачі Бернгарда Клаусена.

— Думаю, тут мова про збіг різних чинників, — сказав Вістінґ. — Після смерті дружини його мучив страх, що подібне може трапитися і з сином. Гроші, які випадково потрапили до рук, уявлялися йому нежданим даром, гарантією на порятунок сина, якби той раптом успадкував материну хворобу.

Генпрокурор крекнув.

— Припускаю, що в давньому прислів’ї є частка правди, — промовив він.

— У якому прислів’ї?

— Не було б нагоди, і руки не свербіли б.

Відкрили одну смугу руху, і повз Вістінґа вервечкою потягнулися автомобілі.

— Викрадення награбованого потягнуло за собою ще один злочин — на Бернгардові Клаусені відповідальність за зникнення Симона Мейєра.

— Хочете сказати, що його вбив Клаусен? — вражено перепитав генпрокурор.