— Ні, — заперечив Харрі. — Зараз роззирнемося, приберемо за собою і вшиємось. Я бачив телефонну будку на головній вулиці. Подзвоню в поліцію, не представляючись, і дам відбій. Коли повернемося до Осло, ти сюди зателефонуєш і попросиш прислати н^м акт судмедекспертизи. Не сумніваюся, що він помер від задухи, але мене цікавить, о котрій годині настала смерть.

— А що робити з дверима?

— Та нічого.

— Як у тебе потилиця, болить? Пов’язка вся червона.

— Не біда. Гірше з рукою — я на неї приземлився, коли двері вибивав.

— Сильно болить?

Харрі обережно підвів руку, і обличчя його спотворила гримаса:

— Не болить, поки вона у спокої.

— Скажи спасибі, що не страждаєш сетесдальською трясучкою.

Двоє з трьох, що перебували в кімнаті, розсміялись, але сміх швидко стих.

По дорозі назад у готель Беате запитала Харрі, чи все йому тепер ясно,

— З технічної точки зору — ясно. Тільки ось про самогубство я так ніколи не скажу. — Він кинув сигарету, і вона описала вогненну дугу в майже непроглядній темряві. — Таким уже я вродився.

29 Номер 316

29

Номер 316

Вікно із грюкотом відчинилось.

— Тронна немає, — сказала старенька, розкочуючи «р». Після їхньої останньої зустрічі вона явно проробила щось із застосуванням хімічних засобів зі своїм бляклим волоссям, що посіклось і крізь нього проглядала шкіра. — Ви що, на півдні побували?

— Нібито. Ви не знаєте, де він?

— Речі в машину поніс, — вона показала пальцем у протилежний від будинку бік. — Видно, зібрався кудись, бідолаха.

— М-м.