Харрі подивився на приятеля. У вузьких щілинах між набряклими повіками він розгледів два червоні очні яблука.

— Що, важко?

— Переліт усе-таки.

— Та у нас із Єгиптом усього лише година різниці.

— Щонайменше.

Амортизатори і ресори у машини Ейстейна ні к лихій годині не годились, і Харрі відчував кожен камінчик і кожну латочку на асфальті, коли машину підкидало на крутих поворотах по дорозі до вілли Албу, але не це турбувало його зараз. По мобільнику Ейстейна він подзвонив у готель «Міжнародний», і його з’єднали з номером 316. Слухавку взяв Олег. Харрі почув у його голосі радісні нотки, коли він запитав, де Харрі перебуває.

— У машині. А де мама?

— Її немає.

— Здається, їй до суду тільки завтра?

— У неї зустріч з адвокатами на Кузнецькому Мосту, — сказав Олег ламким голосом. — Вона повернеться за годину.

—- Послухай, Олеже, ти можеш дещо передати мамі? Скажи, що вам необхідно змінити готель. Причому негайно.

— Чому?

— Тому що я так сказав. Тільки передай їй це, о’кей? А я пізніше зателефоную.

— Гаразд.

— Чудово, малюк. А мені час бігти.

— Ти…

—- Що?

— Та ні, нічого.

— О’кей. І не забудь передати мамі те, що я сказав.

Ейстейн пригальмував і під’їхав до тротуару.