— Та в нього ноутбук був.

— До якого він іноді підключав свій мобільник?

Вігдіс здивовано звела брову:

— Та мені ж бо звідки знати?

— Це я просто розмірковую.

— Ще що-небудь хочете подивитися?

Харрі обернувся. Вігдіс Албу стояла у дверному отворі, спершись піднесеною над головою рукою об одвірок і взявшись іншою в бік. Його вразило відчуття дежавю.

— У мене останнє запитання, фру… Вігдіс.

— Що, невже так поспішаєте, старший інспекторе?

— Та в мене там таксометр унизу цокає. Запитання дуже просте. Як ви гадаєте, він міг її вбити?

Вона в задумливості дивилася на Харрі, злегка постукуючи каблуком по порогу. Харрі чекав.

— Коли я повідомила його, що мені все відомо про його зв’язок із цією шльондрою, він мені сказав: «Нікому не говори про це, Вігдіс». Уявляєте? Мені не можна про це розводитися! Для Арне головне, щоб усі думали, ніби ми щасливі у шлюбі, а не те, що було насправді. А відповім я тобі так, старший інспекторе: уявлення не маю, на що здатен цей чоловік. Я його не знаю.

Харрі вивудив із внутрішньої кишені візитну картку:

— Зателефонуйте мені, якщо він спробує зв’язатися з вами або якщо дізнаєтеся, де він перебуває. Відразу ж.

Вігдіс роздивлялася візитівку з легкою усмішкою на блідо-рожевих губах:

— Тільки й усього, старший інспекторе?

Харрі не відповів.

На ґанку він обернувся:

— Ви кому-небудь про це розповідали?

— Про те, що чоловік мене зраджував? Ви сповна розуму?