— Скажімо так, мізинець легко поміщається у звичайному поштовому конверті.

— Він не знав, що ти, Тронне, вигляду крові не переносиш?

— Одинадцять,

Крізь свист вітру Харрі почув далекий гуркіт грому. Навколо корту і на вулицях було зовсім порожньо, немов усі люди позабиралися в сховище перед лихом, яке невідворотно насувається.

— Дванадцять.

— А чом би тобі просто не здатися? — крикнув Харрі. — Чи вважаєш, це безнадійно?

Тронн засміявся:

— Звичайно, безнадійно. Але в цьому-то і вся фішка. Ніякої надії. Нічого втрачати.

— Тринадцять.

— Ну і які плани, Тронн?

— Плани? У мене два мільйони крон після пограбування, і я планую прожити довге — й, може, щасливе — життя в еміграції. Щоправда, від’їзд доведеться дещо прискорити, але я і до цього підготувавсь. У мене машина стоїть напоготові з моменту пограбування. Отже вибирайте — або я вас прикінчу, або наручниками до огорожі пристебну.

— Чотирнадцять.

— Ти ж знаєш, що цей фокус не пройде, — сказав Харрі.

— Повір мені, я знаю силу-силенну способів, як зникнути. Лев ними користувався. Двадцять хвилин фори — ось усе, що мені потрібно. За цей час я двічі зміню засіб пересування й документи. У мене чотири машини й чотири паспорти на шляхи проходження та хороші зв’язки. Наприклад, у Сан-Паулу. Двадцять мільйонів жителів — спробуй відшукай!

— П’ятнадцять.

— Твій напарник скоро помре. Що ти вирішив?

— Ти дуже багато розбовкав, — відповів Харрі. — Отже вб’єш нас у будь-якому разі.

— Шанс виплутатися у тебе ще є. Які будуть пропозиції?

— Ти помреш раніше за мене, — сказав Харрі й зарядив пістолет.

— Шістнадцять, — прошепотіла Беате.