Від цих думок вона прокинулася, коли Тронн приставив до її лоба гвинтівку. Картини минулого зникли, й на екрані залишилася тільки біла тріскуча заметіль. І вона задалася питанням: чому батько просто стояв поруч із нею, чому ні про що її не просив? Він ніколи ні про що її не просив. І вона ненавиділа його за це. Невже він не розумів, що її єдиним бажанням було зробити щось для нього, все що завгодно? Вона пройшла весь його шлях, але коли знайшла грабіжника, вбивцю, що зробив її матір удовою, і зібралася помститися за батька, за них обох, він просто стояв поруч із нею і, як завжди, мовчав, і тоді вона відступилася.

А ось тепер вона стоїть там, де стояв він. І всі ті, кого вона бачила на відеозаписах пограбувань зі всіх кінців світу, просиджуючи ночами в «Камері тортур» і прагнучи уявити собі, про що вони думають. Тепер вона опинилася на їх місці, але відповіді на своє питання так і не знаходила.

Потім хтось вимкнув світло, сонце пропало, і вона затремтіла від холоду. І ось у цій-то темряві вона знову прокинулася. Немов би минулого разу прокинулась уві сні. І вона знову почала рахувати. Але тепер вона рахувала ті місця, де не бувала, людей, яких ніколи не зустрічала, не виплакані нею сльози і не вимовлені дотепер слова.

— Так, — сказав Харрі, — у мене є ось цей доказ. — Він дістав аркуш паперу і поклав його на довгий стіл.

Іварссон і Мьоллер, одночасно нахилившись, ледве не зіткнулися лобами.

— Це ще що? — гаркнув Іварссон: — «Прекрасний день»!

— Так, писанина, — пояснив Харрі. — У блокноті в психіатричній лікарні Геуста. Ми з Льонн були присутні при цьому і можемо засвідчити, що це рука Тронна Гретте.

— Ну і що?

Харрі подивився на присутніх. ПотіхМ повернувся до них спиною і поволі підійшов до вікна:

— А ви бачили свої випадкові записи, коли писали, думаючи про щось інше? Вони багато що можуть про вас сказати. Тому я й узяв тоді цей папірець, подумав, може, в цьому і є якийсь сенс. Спочатку нічого не виходило. Адже якщо в тебе щойно вбили дружину, а ти сидиш у закритому психіатричному відділенні й весь час пишеш тільки «Прекрасний день», то або ти повний божевільний, або пишеш зовсім не те, що думаєш. Але тут я дещо зрозумів.

Місто було блідо-сіре, немов стомлений старий, але сьогодні сонце висвітило трохи ще не вицвілих фарб. «Мовби остання усмішка перед прощанням», — подумав Харрі.

— «Прекрасний день», — продовжив він. — Це не думка, не коментар, не твердження. Це заголовок. Заголовок твору, які пишуть школярі в молодших класах.

За вікном пролетів горобець.

— Тронн Гретте не обдумував текст, він писав машинально. Так само, як у дитинстві, коли вчився писати новим почерком. Жан Хуе, графолог із криміналістичної лабораторії, підтвердив, що ці два слова, передсмертну записку та шкільні твори написано однією рукою.