Здавалося, ніби плівку заїло і на екрані застиг один кадр. Ніхто не ворухнувся, ніхто не вимовив ані слова, тільки з коридору доносилося розмірене клацання ксерокса.

Нарешті сам Харрі, повернувшись до присутніх, порушив тишу:

— Судячи з настрою присутніх, нам із Льонн пора з’їздити за Тронном Гретте і почати довгий-довгий допит.

— Чорт-чорт-чорт! — Харрі прагнув рівно тримати пістолет, але від болю в нього паморочилось у голові, та й пориви вітру заважали зберігати рівновагу. Вигляд крові подіяв на Тронна саме так, як Харрі й сподівався, і була мить, коли Харрі міг вистрілити, не ризикуючи зачепити Беате. Але він забарився, і тепер Тронн розташовувався за Беате так, що Харрі бачив лише частину його голови та плеча. Вона схожа, він ясно бачив це зараз, Господи, як вона схожа! Харрі сильно примружився, щоб знову зловити їх у фокус. Новий порив вітру був такої сили, що здійняв підлоги плаща на лавці. І на мить здалося, ніби хтось, одягнений в сам тільки пильовик, пробіг кортом. Харрі розумів, що насувається катастрофа і що ці повітряні маси, гнані стіною дощу, — останнє попередження. Навколо зробилося темно, ніби раптово настала ніч, дві фігури перед ним злилися в одну, і в ту ж мить вибухнула злива, по землі застукали великі важкі краплі.

— Двадцять п’ять, — сказала Беате несподівано гучним і ясним голосом.

У проблиску світла Харрі побачив Їхні тіні на червоному ґрунті. Гуркіт, що пролунав наступної миті, оглушив його, немов законопативши вуха. Одне тіло відокремилося від іншого і навзнаки впало на землю.

Харрі опустився на коліна і почув свій крик:

— Елен!

Він побачив, що фігура, яка залишилася на ногах, розвернулась і попрямувала в його бік із гвинтівкою в руках. Харрі почав прицілюватись, але струмені дощу, що стікали по обличчю, засліплювали його. Він примружився і знову прицілився. Він більше нічого не відчував, ні болю, ні холоду, не відчував ні печалі, ні торжества, зовсім нічого. І не було ніякого сенсу в тому, що відбувається, все повторювалося, ніби у вічній мантрі — життя, смерть, воскресіння, життя, смерть. Він злегка натиснув на спусковий гачок і прицілився.

— Беате?! — прошепотів Харрі.

Вона ногою відчинила дверці в огорожі й шпурнула гвинтівку АЄ-З Харрі.

— Що… сталося?

— Сетесдальська трясучка, — сказала вона.

— Сетесдальська трясучка?

— Він просто навзнак звалився, бідолаха. — Вона показала йому праву руку. Дощ змив кров, що сочилася з двох ранок на кісточках пальців. — Я чекала тільки чого-небудь, що могло б відвернути його увагу. А цей гуркіт грому так його налякав, що він знепритомнів. Та й ти, схоже, теж.