Завірюха намела замети, і на центральних вулицях заметушилися снігоприбиральні машини.

Жінку, в яку стріляли під час пограбування філії «Норвезького банку» в Гренсені, виписали з лікарні. На фотографіях у «Даґбладет» вона показувала пальцем на те місце, куди ввійшла куля, і, приклавши два пальці до грудей, позначила відстань до серця. Як було написано в газеті, тепер вона збиралася весело зустріти Різдво вдома з чоловіком і дитиною.

На тому ж тижні в середу о десятій ранку Харрі обтупав сніг із черевиків і постукав у двері конференц-залу № 3 Управління поліції.

— Заходь, Холе, — почув він громовий голос судді Вальдерхауга, керівника комісії Служби внутрішньої безпеки поліції, що розслідує інцидент із стріляниною в районі Пакгаузу. Харрі сів на стілець перед зборами з пяти осіб. Окрім судді Вальдерхауга, до групи входили прокурор, два слідчі, жінка й чоловік, і адвокат Ула Лунде, відважний, але здатний і реально мислячий хлопець, із яким Харрі був знайомий.

— Нам би хотілося до різдвяних відпусток подати висновок прокуророві міста, — почав Вальдерхауг. — Чи не міг би ти по можливості стисло і детально викласти свою позицію в цій справі?

Харрі розповів про свою недовгу зустріч з Альфом Гуннерудом під акомпанемент стукоту клавіатури слідчого, що набирав його свідчення. Коли він закінчив, суддя Вальдерхауг подякував йому, порився в паперах, поки не знайшов потрібний, і подивився на Харрі поверх окулярів.

— Нам би хотілося знати, чи не був ти здивований, почувши, що Гуннеруд направив зброю на поліцейського, виходячи зі свого враження про нього під час вашого короткого рандеву?

Харрі пригадав, про що подумав, побачивши Гуннеруда в під’їзді. Хлопчак, що боїться, що його зараз знову поб’ють. Але ніяк не холоднокровний убивця. Харрі зустрів погляд судді й відповів:

-Ні.

Вальдерхауг зняв окуляри:

— Але ж коли Гуннеруд побачив тебе, він не поліз за зброєю, а вважав за краще втекти. Чому ж, по-твоєму, зустрівши Волера, він змінив тактику?

— Не знаю, — відповів Харрі. — Мене там не було.

— Тобто ти не вважаєш, що це дивно?

— Вважаю.

— Але адже ти щойно сказав, що не здивувався.

Харрі злегка відкинувся на спинку стільця:

— Я вже тривалий час служу в поліції, пане суддя. І мене більше не дивує, що люди здійснюють дивні вчинки. Навіть убивці.

Вальдерхауг знову надів окуляри, і Харрі здалося, що на його зморшкуватому обличчі промайнула легка усмішка.

Ула Лунде кашлянув:

— Як тобі відомо, старшого інспектора Тома Волера було на короткий період усунено від виконання службових обов’язків у зв’язку із затриманням молодого неонациста, що закінчилося подібним же чином.