— Сверре Ульсена, — пояснив Харрі.

— Того разу Служба внутрішньої безпеки не знайшла підстав рекомендувати прокуророві міста порушити кримінальну справу.

— Ви всього тиждень працювали, — сказав Харрі.

Ула Лунде питально подивився на Вальдерхауга. Той кивнув.

— Так чи інакше, — вів далі Лунде, — ми, ясна річ, знаходимо вражаючим факт, що та ж людина знов опинилася в тій же ситуації. Нам відомо, що в поліцейському корпусі сильний дух корпоративної солідарності і співробітникам неприємно ставити колег в незручне становище… е-е… як би це…

— Заклавши їх, — підказав Харрі.

— Що-що?

— Здається, ти слово «закласти» підшукував.

Лунде знову обмінявся поглядами з Вальдерхаугом:

—- Я знаю, що маю на увазі, але ми вважаємо за краще називати це «повідомляти важливу інформацію», щоб правила гри дотримувалися. Ти не згоден, Харрі?

Передні ніжки стільця, на якому сидів Харрі, зі стукотом опустилися на підлогу:

— Та загалом, так. Просто я у термінах не такий сильний, як ти.

Вальдерхауг уже більше не міг приховувати усмішку.

— Не дуже в цьому впевнений, Холе, — сказав Лунде, в якого на губах також з’явилась усмішка. — Добре, що ти згоден зі мною, і позаяк уже ти багато років працював разом із Волером, ми виходимо з того, що ти добре знаєш його характер. Співробітники, з якими ми вже розмовляли, відзначали безкомпромісний стиль поводження Волера з карними злочинцями, а деколи і не тільки з ними. Хіба Том Волер настільки безрозсудний, аби раптом застрелити Альфа Гуннеруда?

Харрі довго дивився у вікно. За сніжною пеленою лише вгадувалися контури Екеберзького кряжа. Але він знав, що кряж на місці. Сидячи за столом у кабінеті Управління, він роками спостерігав його там, і він назавжди там залишиться, зелений улітку, чорно-білий узимку. Його не зрушити з місця, він назавжди буде там, і це просто факт. А найчудовіше у фактах те, що можна не думати, бажані вони чи ні.

— Ні, — сказав Харрі,— Том Волер не настільки безрозсудний, аби раптом застрелити Альфа Гуннеруда.

І якщо хтось із членів комісії звернув увагу, що Харрі трішки виділив слово «безрозсудний», ніхто, в усякому разі, нічого не сказав.

Коли Харрі вийшов до коридору, із стільця біля дверей підвівся Вебер.

— Прошу, наступний, — сказав Харрі. — Це що у тебе?

Вебер підняв пластиковий пакет: