Варто було ввійти досередини, як до нього відразу підійшло троє працівників. 

— Мені потрібна жіноча нічна сорочка і чепець, — сказав він. — Сорочка має бути проста і широка: моя дружина — інвалід. Крім того, потрібна ще повсякденна сукня і білизна. 

У супроводі цілого гурту понад усіляку міру люб’язного персоналу Стентон пройшов на другий поверх, де містився відділ жіночого одягу. А там почув абсолютно очевидне запитання: 

— Який у мадам розмір? 

Стентон майнув подумки назад до слідів у стамбульському погребі… за британською шкалою ті грубі робітничі черевики тягнули, мабуть, розмір на шостий, не більше. Потім обвів поглядом працівниць, які вишикувалися перед ним, і кивнув на одну з дівчат: 

— Думаю, десь такий, як у вас, панночко. 

Купивши все, що треба, він поїхав назад у «Кемпіньскі»; повсякденну сукенку повісив у шафі, що стояла у вільній кімнаті, білизну розклав у комоді. Потому спакував у ранець халат, маску, нічну сорочку і чепець, а в кишеню поклав заспокійливе і пістолет. 

Вже на виході з готелю Стентон підійшов до стійки адміністратора і різко кинув: 

— Я розраховую пополудні забрати свою сестру зі шпиталю. Буду вдячний, якщо підготуєте до мого повернення крісло на коліщатах. 

А тоді вирушив на винайнятому авто до шпиталю Берлінер-Бух, де чувала раніше над його непритомним, отруєним тілом Бернадет. На стоянці для старшого персоналу та карет «швидкої» виднілося кілька вільних місць; на одному з них Стентон і припаркувався. Така напасть як евакуатори була ще далеко в майбутньому. В усякому разі, заплатити штраф для нього — не проблема. 

Монументальними кам’яними сходами він піднявся до оздобленого колонами входу і ввійшов досередини. Там заскочив у першу-ліпшу вбиральню й одягнув лікарський халат. А далі без жодних перешкод подався углиб будівлі і, натрапивши на вахтера, поцікавився, де лежить жінка під наглядом поліції; чув, мовляв, що на вигляд вона якась благувата, ніби з цирку втекла, то цікаво було б глянути. 

Вахтер радо пояснив, як знайти потрібну палату, і додав, що розчарований «гер доктор» точно не буде. 

Прихопивши дорогою крісло-каталку, Стентон піднявся на відповідний поверх. Крісло залишив біля ліфта, а тоді знайшов палату. 

Під дверима стояло двоє чоловіків у формі, до яких Стентон одразу й підійшов, не стишуючи кроку. 

— Мені треба перевірити зіниці пацієнтки на предмет розшарування сітківки, — сказав він, вигадуючи привід просто на ходу. — Це буквально кілька секунд. Будьте ласкаві пройти зі мною в палату, тоді ви зможете засвідчити, що перевірку було проведено без жодної загрози для пацієнтки, яка перебуває під вашою опікою.