Управитель готелю, якого покликали на наполегливе прохання шановного пана Дрехслера, запевнив, що жодних проблем із цим не буде, і — Стентонові трохи відлягло від серця — про якісь там папери навіть не заїкнувся. Сестра німецького офіцера могла селитися у них просто так, братових документів цілком стало на двох. 

Потому Стентон винайняв автомобіль — чудовий чотирициліндровий «мерседес-бенц» коричнево-малинового кольору — й одразу ж у нього закохався. Нахилившись до решітки радіатора і крутнувши корбу, щоб завести двигун, він забув і про напружену ситуацію, у якій перебував, і про емоційне сум’яття, яке часом накривало його з головою, й дозволив собі натомість хвилинку щирої радості. Жодного тобі електрозапалювання. Хочеш завести цю крихітку — крути корбу. 

Коли чималенька машина стрепенулася й ожила, задвигтіла всім корпусом, Стентон заліз усередину і відкинувся назад на жорсткому шкіряному сидінні з пружинами під сподом. Провівши рукою по полірованій дошці приладів з червоного дерева, він і сам повірити не міг, що опинився за кермом авто вперше після того, як покинув двадцять перше століття. За інших, веселіших обставин така-от класика неодмінно була б першою стравою, якою він досхочу поласував би. Водити вінтажне авто задовго до того, як те авто стало вінтажним, тоді, коли воно становило, по суті, останнє слово техніки — чогось кращого Стентон і уявити собі не міг. Та ще й їздити практично порожніми дорогами: саме тобі ревіння двигуна, брязкіт сталі, шкіра, латунь і ґума. Велика, примітивна, неандертальська машина зі своїм особливим характером. Машина, керувати якою не так і просто. Ніяких тобі підсилювачів, ніякої синхронізованої коробки передач. Лише людина супроти металу. 

Випробувавши передачі та зчеплення, Стентон виїхав на вулицю і дав собі слово: якщо він вибереться коли-небудь з цієї часової веремії, то купить пів десятка автівок. Хай їм грець, тим жінкам, у нього будуть машини! І мотоцикли. Британські мотоцикли. Можна буде влаштувати тур Британією на найновішому «енфілді» 1914-го року випуску. Або взяти «нортон» і перемогти в наступних перегонах «Туріст-Трофі» на острові Мен. 

Або вирушити на «тріумфі» навколо Ірландії, а заодно й заїхати до… 

Але зараз думати про це нíколи. Бернадет мусить зачекати. Тепер у його житті з’явилася нова жінка. Мандрівниця у часі з майбутнього. 

У 1914-й Стентон прибув, сподіваючись, що після смерті кайзера його пов’язана з орденом Хроноса місія завершиться. Та довідавшись про прибуття нового агента хроноситів і збагнувши, що «полагодити» століття він, цілком можливо, не зумів, знав уже, що вийти, образно кажучи, у відставку поки що не вдасться.