Його ж очі тим часом просто злипалися. Він утомився, бо ж цілими днями піклувався про жінку з іншого всесвіту і спав дуже мало. Й от тепер сидів у кріслі та дрімав. 

І Стентон таки й справді майже заснув. Дихання звучало вже в одному ритмі з диханням його дивної, таємничої «підопічної». Товаришки. Багато у чому — навіть, у певному сенсі, сестри. 

Проте, вже відпливаючи у сон, він раптом відчув поблизу якийсь рух. 

Знав, певна річ, що варто було бодай прив’язати її до ліжка. Та чомусь ніяк не міг змусити себе це зробити. Сліди, синці та шрами у неї на зап’ястях і кісточках свідчили про те, що її зв’язували й заковували безліч разів. Додавати нових не хотілося. Зрештою, жінка мала тепер такий мирний вигляд… 

От лише не цієї миті. 

Стентон широко розплющив очі, і перед ним постало нараз видіння смерті. Зодягнений у просторі білі шати ангел помсти кидався на нього, немов білий орел на кроля. 

Ось тут він її очі й побачив — розпечені жарини на крижаному обличчі. 

На столику біля ліжка лежали авторучка й аркуш паперу: там він записував симптоми своєї пацієнтки. Тепер та ручка була у неї в кулаку. Чорнильний кинджал. Помітила вона її, напевне, ще давніше. Лежачи у ліжку, вдаючи непритомну, вичікуючи на свій шанс. 

Якщо пошукати, зброя завжди знайдеться. 

Так говорив колись його інструктор з рукопашного бою — давно, ще в армії. Жінка, видно, теж добре цю істину засвоїла. 

Ручка наближалася стрімко, й перо цілило прямісінько Стентонові у праве око: мало проткнути зіницю, а тоді встромитися глибоко в мозок. 

Він шарпнув головою якраз вчасно. Перо роздерло мочку вуха і, врізавшись у череп, зламалося. Жінка, схоже, вклала у той кидок усю свою силу, бо тепер, витягнувшись усім тілом, просто звалилася плиском на нього. Легке крісло подалося, перевернулося, і вони опинилися на килимі. 

Тепер уже Стентон отримав шанс використати свою перевагу у вазі. Він перекрутився на неї і навіть у такий момент діяв достатньо холоднокровно, щоб не завдати шкоди її пораненій руці. Хотів, щоб вона одужала, а тоді вже, можливо, йому пощастить переконати її не намагатися більше його прикінчити. 

Тож Стентон опинився згори і негайно цим скористався, притиснувши жінку до підлоги. 

— Припини! — гаркнув він англійською, яку чув раніше від неї. — Я тобі не ворог. Я тебе врятував. 

— Ти в мене стріляв! — відгиркнулася вона. Голос її Стентон почув уперше після того, як у шпиталі їй примарилося, начебто він хоче її зґвалтувати. Шотландський акцент, направду? 

— Це ти в мене стріляла! — мимохіть запротестував він.