І вона розридалася. 

Стентон сидів мов мішком прибитий. За коротке знайомство з Кейті він якось звикся з думкою, що серце і душа в неї — з того самого матеріалу, що й тіло, а тому не міг уявити її у сльозах. 

Марно намагався він виправдати свій учинок. Пояснити, чому хроносити з його світу поставили перед ним саме таке завдання. 

— Кейті, ти ж читала в моєму листі опис історії мого світу. Російський СРСР убив десятки мільйонів, перш ніж зазнав поразки. 

— Але ж той Союз поразки таки зазнав! Його таки зупинили! Як ти міг викинути у смітник століття, де масові вбивства припинилися, справді припинилися? Ба більше, припинилися на цілих сімдесят років? 

Підвести на неї очі Стентон не міг. Надто вже приголомшливим було усвідомлення, що вся покладена на нього місія, місія, яка розпочалася, властиво, з убивства його родини, призвела до поневолення цілого світу. 

46 

46 

Для остаточного одужання Кейті знадобився ще один тиждень. Зрештою вона погодилася на непевне перемир’я зі Стентоном, і вони уклали так само не надто певну спілку, а потім, сидячи у своєму номері в готелі «Кемпіньскі», розробили план. 

Було очевидно, що світ, у якому вони тепер жили, прямував до неуникної катастрофи. Завадити Стентонові вбити кайзера Кейті не зуміла, тож історія розвивалася в тому самому напрямі, що й у її столітті — стрімко та нестримно мчала до всесвітнього тоталітарного лихоліття без кінця-краю. 

Якщо нічого не зміниться, моторошний ланцюжок подій, внаслідок яких світ опинився під владою чотирьох поколінь диктаторів-психопатів, повториться знову точнісінько так, як і минулого разу. 

І Стентон, і Кейті розуміли, що просто зобов’язані, скориставшись своєю унікальною обізнаністю з двома попередніми версіями століття, спробувати змінити обриси цієї вже третьої за рахунком петлі. Постаратися знайти спосіб відвернути історію від шляху, яким вона пішла у другому часовому витку, і пустити її в інше русло, хай навіть наближене до версії, що реалізувалася у першому витку, себто у столітті, в якому народився Стентон і якого він сам допоміг позбутися. 

Кейті й далі сприймала його місію дуже гостро і болісно. Вона ніяк не могла зрозуміти, чому хроноситам Стентонових часів узагалі спало на думку, буцім століття, у якому глобальному тоталітаризму завдали поразки, можна зробити ще кращим. 

— Думаю, ми хотіли отримати століття, в якому тоталітаризму не існувало б узагалі, — намагався пояснити Стентон, — а ще, мабуть, світ, де людську винахідливість не застосовували б для такого тупого нищення всього підряд, зокрема й довкілля.