Якраз тієї миті ранковий спокій порушило натужне ревіння двигуна, і з північного боку на міст влетіло напхом напхане відкрите авто. Модель Стентон упізнав одразу: «Кросслі-20/25». Автомобілі були його пристрастю, він знав кожнісіньку британську марку, байдуже, котрого року випуску. У машині сиділи самі тобі молоді грошовиті галабурдники, які напередодні, видно, добряче загуляли і ще не прохмелилися, тож тепер знай горлали якусь нісенітницю. Feringi. Іноземці, яким і море по коліна, поверталися з дільниці Пера, де приїжджий із Заходу був цар та бог. 

Розлякуючи перехожих, які сахалися до тротуарів, машина тарахкотіла мостом; водій лиш тиснув на клаксон і щось викрикував, ніби їхав під’їзною доріжкою до свого будинку, а не залюдненим шляхом серед великого міста. До Стентона долетіли англійські слова і веселий, присмачений безцеремонною зневагою сміх. Мабуть, працівники посольства або вояки в цивільному: в місті було повно британських військових, що напучували султана з різних питань, зокрема й щодо того, як би то перетягнути османську армію і флот у двадцяте століття. Або — що ще важливіше — намагалися завадити його щедродайності звернутися за порадами з цього приводу до німців. 

Коли машина вигулькнула на мосту, молода мусульманська сім’я, яка привернула увагу Стентона, саме переходила проїжджу частину. Мати при цьому переймалася головно тим, щоб діти оминали купки кінського гною, які траплялися то тут, то там у них під ногами. Тепер же вона поклала одну руку на плече малюкові, дівчинку схопила другою рукою і заходилася підганяти їх уперед, до тротуару на протилежному боці. Паранджа і двійко дитинчат котилися метушливим чорним шквалом упоперек мосту. 

Та раптом дівчинка впустила на землю свою торбинку. Сім років — вік зовсім не такий дорослий і зрілий, як їй хотілося уявляти, тож вона випручалася від матері й кинулася піднімати солодощі. Мати у паніці метнулася за нею, і от уже всі троє розгублено спинилися посеред дороги, якою стрімко мчало авто. 

Масивна машина ніби стрибнула вперед. Понад чотири метри завдовжки і майже два завширшки, вона, здавалося, заполонила собою всю проїжджу частину мосту. Справжнє страховисько — безмаль півтори тонни деревини, скла, гуми, латуні і сталі — з ревом та риком наближалося до своєї здобичі, вибалушивши з-поміж лискучих чорних дуг-крил велетенські банькаті очі. Загрозливо випнуті бивні ресорних підвісок готові були прохромити на своєму шляху будь-яку м’яку плоть та молоду кість. Ззаду у монстра валив чорний дим. Заґратований радіатор плювався іскрами. Жоден дракон із прадавніх легенд не зумів би прибрати вигляду ще страхітливішого та смертоноснішого.