Між страховиськом і нажаханою матір’ю, яка одною рукою намагалася втримати вертлявого малюка, а другою тягнулася до дівчинки, було ще метрів п’ятнадцять. Кожнісінькій машині з тих, які будь-коли доводилося водити Стентону, цієї відстані з лишком вистачило б, аби спокійно загальмувати. Та машинерія перед ним належала до зовсім іншого ґатунку і мала лише примітивні дискові гальма зі сталі й азбесту на задніх колесах. Крім того, явно приголомшений юнак за кермом був п’яний, а дорога — мокра від ранкової імли та ще й місцями слизька від кінського гною. Навіть якби водій зумів ударити по гальмах, цю дику звірину із заблокованими колесами все одно протягло би по мосту ще не один десяток метрів, і вона неминуче підім’яла б під себе жінку з малими дітьми. 

Всі ці думки промайнули в голові у Стентона воднораз, однією сліпучою блискавкою, у той момент, коли він, відірвавшись від перил, на які допіру спирався, вже рвонув через дорогу з усією енергією людини, яку інстинкт і виучка спонукають постійно перебувати у стані повної готовності до дії. 

Молода мати саме обернулась і підвела вугільно-чорні, мигдалеподібні, тієї миті широко розплющені від жаху очі, що визирали назовні крізь схожий на отвір у поштовій скриньці проріз у паранджі, коли Стентон, який був уже неподалік, широко розвів руки і з розгону пірнув уперед. Буквально на пів секунди випередивши машину — та лише черкнула його крилом по ступні, — він врізався у жінку з дітьми; від того поштовху всі четверо підлетіли разом угору і, перекрутившись у повітрі, гримнулися на брук. 

Страховисько, й далі трублячи клаксоном, підстрибом промчало повз них і подалося собі своєю дорогою. Його галасливі пасажири кричали тепер ще веселіше: схоже, тішилися, що нагнали стільки страху. То був час, коли старий сонний Істанбул — саме так воліли називати те місто місцеві — почав усвідомлювати, що темп життя в Туреччині змінюється. Якщо турки хотіли вважатися своїми на Заході, то мали б насамперед учитися відповідно й поводитися: наприклад, для початку, не лізти просто під колеса авто… 

Стентон лежав зверху на жінці. Покривало у неї зсунулося, і вона притислася щокою йому до обличчя. Гарячий віддих куйовдив волосся десь у нього за вухом, груди бурхливо здіймалися, втискаючись у його тіло. Хлоп’я затиснуло наполовину між ними, дівчинка лежала збоку. 

Він притьмом схопився на ноги. То була врешті-решт Османська імперія, а жінка явно належала до правовірних мусульман. За таких обставин, мабуть, і найрадикальніший мулла не картав би його за вимушений фізичний контакт, та все одно ця близькість бентежила і несла загрозу. Ану ж зараз де не візьметься глава сімейства, подумає бозна-що й ухопиться за довгий ятаган, який багато хто з місцевих відкрито носить на поясі…