Злочин (в дев’яноста випадках зі ста — вбивство) відбувається в замкнутому просторі. Якщо не на борту прогулянкової яхти чи рейсового літака, то у відрізаному негодою заміському володінні. В гіршому разі — за лаштунками театру, які для сторонніх практично недоступні. Це дозволяє відразу ж окреслити коло підозрюваних.

Перед нами традиційна фабула англійського типу. Весь інтерес тримається на пошуках убивці, на його викритті. Завдання, що стоїть перед тим, хто веде слідство (чи то офіцер поліції, чи приватний детектив) швидше логічне, аніж моральне: злочин розгадується як ребус, розв’язується як кросворд. Тому в справу вкладається дивовижно мало душі.

Емоційне співпереживання не очікується І з боку читача. Більше того, у співпереживанні бачать мало не перешкоду, яку по можливості треба усунути. Вбитий, наприклад, ніколи не постає як жертва, принаймні не фігурує як особистість, індивідуальність. Він — лише труп на килимі у вітальні, що дає поштовх дії, зав’язує всі її нитки.

Було б наївно трактувати це як аморальність, як бездушність. Просто маєш справу з особливим видом літературної творчості, який апелює не до серця, а до розуму, спонукає не до співпереживання, а до співтворчості. Читачеві дають усі факти, які має в своєму розпорядженні герой, що веде слідство. І автор, зі свого боку, зобов’язується до останніх сторінок роману не розголошувати імені вбивці, щоб інтерес до співтворчості не урвався.

Рівні для героя твору і читача можливості розв’язати кросворд — ось, мабуть, найперший із законів англійського детективу. За порушення цього закону по-своєму навіть карали. У другій половині 20-х років Товариство творців кримінальних історій виключило із своїх рядів Агату Крісті. Вона написала роман «Убивство сера Роджера Екройта», де вбивця і оповідач одна й та сама особа. Колеги Крісті, які засідали під головуванням Г. К. Честертона, вирішили, що такий авторський хід непорядний: адже завдяки йому вбивця раніше ніж треба виводився із кола підозрюваних осіб...

Серія послідовних убивств у дев’яноста випадках із ота відбувається в просторі розімкнутому: на території мільйонного міста, цілої країни, кількох країн. Викриття вбивці не повинно поглинати всю читацьку увагу. Він або заздалегідь відомий, або став незабаром відомим. Причому звичайно не за рахунок зусиль певного детектива, а просто волею автора, якому ніби надокучило плести інтригу. І детективний роман перетворюється у роман пригодницький: поліція полює за гангстерськими кланами, а ті воюють з нею і між собою; густо пахне порохом і кров’ю. Тут маємо справу з фабулою американського типу.