В ній багато що взято від вестерна з його первісною ковбойською романтикою, яка підкуповує своєю наївністю і водночас відразливою, якоюсь грубою заяложеністю, відсутністю послідовності, нехтуванням логікою. Втім, американський різновид жанру теж має специфічні закони. До них, наприклад, належить те, що герой не аналітик, а діяч, не слідчий, а детектив, який покладається не так на інтелект, як на чудове фізичне здоров’я і блискавичну реакцію. І він не ребуси розгадує, не шукає пояснень тому, що вже відбулось, а бере участь у подіях, що змінюються з калейдоскопічною швидкістю. По ньому стріляють, і він відстрілюється; потрапляє в пастки і сам їх розставляє; щохвилини ризикує життям і незмінно виходить сухим із води. Його фантастична невразливість така ж обов’язкова, як фантастична проникливість героя англійського детективу.

Та це не єдина нитка, яка зв’язує обидва різновиди. Там наявні один-два трупи, тут вони посилено тиражуються. Однак примноження все одно не породжує емоційного (тим більше морального) співпереживання. Просто став численніший «реквізит» — тільки й того. Що знову ж таки не повинно автоматично сприйматись як авторська аморальність, бездушність. У детективі американського типу навіть більше людяності (якщо, правда, не брати до уваги особливі винятки), І тут часом виявляється невдоволення формами суспільного ладу. Критицизмові сприяє сама позиція центрального героя, який глибоко вкорінюється у середовище, вступає з ним у складні стосунки.

Ні людяності, ні соціальної спрямованості, звичайно ж, не позбавлені й чимало зразків детективу англійського типу. Я взагалі зіткнув обидва варіанти лобами тільки заради наочності, сподіваючись підкреслити їхні особливості. Але не стільки стосовно одне одного, скільки стосовно всієї іншої художньої літератури. Що ж до «англійського» й «американського» варіантів, то відсутність антагонізму між ними підтверджує хоча б існування численних гібридних форм. Власне, все починалося з єдиної форми — так би мовити, «англійської». Її створив американець Едгар Аллан По, написавши новелу «Вбивство на вулиці Морг» (1841), цей чудовий первісток жанру. І класичний «американський» варіант тільки відгалузився від «англійської» форми, коли по-піонерському, по-ковбойському розімкнув спочатку замкнений оповідальний простір.

Гібридні форми виникали й іншим шляхом — в тому числі за рахунок апеляції до людських емоцій. Існування подібних форм цілком природне. А от спроби саме їх видавати за вершину жанру, мабуть, протиприродні. Однак, коли в нас пишуть про ті чи інші детективні романи, то нерідко розхвалюють їх за повнокровність характерів, гуманізм і широту відображення суспільних процесів. Тобто за достоїнства, які читачеві слід було б шукати в Т. Манна, Фолкнера чи Гарсії Маркеса, але не в Сіменона, Крісті чи Ерла Стенлі Гарднера.