ОБ9АЩ — п’ятий коридор на південний схід, шостий кабінет — виявився імпозантним чоловіком із чорною борідкою, блискучими золотими зубами, невеличким черевцем і пахощами дорогих парфумів, на письмовому столі — у платиновій рамці фотографія напівоголеної танцівниці. Він зустрів бухгалтерового помічника з великою гідністю, вигнав із кабінету зграйку секретарок і величним жестом показав на зручне крісло.

— Любий пане Архілохос, — почав він, — ваша видатна діяльність уже давно викликала пошану в нас, обер-бухгалтерів, а ваші звіти про впровадження акушерських щипців на далекій Півночі, зокрема на Алясці, стали сенсацією, — дозволю собі так висловитися, — вони викликали високі хвилі загального захвату. У нашому колі тільки й мови про це, а вищезгаданий звіт привернув особливу увагу й дирекції.

— Тут сталось якесь непорозуміння, пане обер-бухгалтер, — зауважив Арнольф, — я опрацьовую матеріали виключно кантону Аппенцелль-Іннерроден і Тіролю.

— Кажіть мені просто Пті-П’єр, — сказав ОБ9АЩ. — Адже ми з вами говоримо сам на сам, а не в присутності якихось обивателів. Не має значення, хто писав звіт про Аляску, ви чи не ви, важливо те, що його інспірували ви, на ньому позначився ваш талант, він написаний у незрівнянному стилі ваших класичних звітів по кантону Аппенцелль-Іннерроден і по Тіролю. Це ще один доказ того, що ваша діяльність створює прекрасну школу. Я завжди казав моєму колезі обер-бухгалтерові Шренцле: Архілохос — поет, великий прозаїк. До речі, Шренцле теж вас вітає. А також обер-бухгалтер Геберлін. Мені було завжди боляче відчувати ваше підлегле становище в нашому шановному концерні, воно ж ніякою мірою не відповідає видатним здібностям, які виявляєте ви в своїй діяльності. Між іншим, дозвольте пригостити вас чарочкою вермуту...

— Дякую, пане Пті-П’єр, — сказав Архілохос. — Я непитущий.

— Мені здається особливо прикрим те, що ви працюєте під рукою бухгалтера Б121АЩ, це ж абсолютно пересічна особа, некваліфікований працівник, отой пан Руммлер чи як там його звати.

— Він щойно запропонував мені посаду віце-бухгалтера.

— Це схоже на нього, — розгнівався ОБ9АЩ. — Віце-бухгалтера! Отаке вигадав! Людині з вашими здібностями. Адже зростанню виробництва акушерських щипців концерну Пті-Пейзана в останньому кварталі треба завдячувати виключно вам.

— Але, пане Пті-П’єр...

— Навіщо ця скромність, шановний друже, навіщо? Все має свої межі. Багато років я терпляче ждав, сподіваючись, що ви довірливо звернетеся до мене, до вашого найщирішого друга й шанувальника, а ви нидієте у відділі цього нестерпного типа, простісінького бухгалтера, самі працюєте молодшим помічником бухгалтера, і навкруг вас — самі молодші помічники бухгалтерів, це середовище вас аж ніяк не гідне. Вам треба було б грюкнути кулаком по столу. Можна собі уявити, як ота потолоч вас дратує. Довелося мені самому втрутитися. Хоч я тільки безсилий, незначний обер-бухгалтер, дрібнота, ніщо у лабіринті нашого величезного концерну, але я перемігся, взяв себе в руки. Хоч би там що, а хтось же мусив мати мужність заступитися за вас, за такий талант, нехай навіть наклав би за це головою. Громадянська мужність, любий друже! Як нам колись забракне громадянської мужності, то це вже буде крах моральних підвалин машинобудівного концерну Пті-Пейзана, і тоді запанує диктатура бюрократії, про це я особисто голосно попереджаю. Я зателефонував шефові головного управління кадрів нашого відділу — до речі, він просив вас привітати, — я хотів був вас порекомендувати на посаду віце-директора, бо для мене не було б більшої втіхи, як працювати в концерні під вашою рукою, вельмишановний, любий пане Архілохос, розробляти проблему безупинного вдосконалення та впровадження акушерських щипців, та, на жаль, на превеликий жаль, мене випередив сам Пті-Пейзан, всемогутній, так би мовити, Бог або, коли хочете, сама доля; правда, для мене — то невеличка прикрість, а для вас, звісна річ, велике щастя, заслужене щастя.