Архілохос раптом насмілився і сказав:

— Мадам, мосьє! Моє шанування!

— Well[52], — мовив учений і здивовано глянув на бухгалтерового помічника, котрий стояв перед ним у своєму зношеному костюмі, що його справили ще для конфірмації, і у вичовганих черевиках; місіс Елізабет теж зачудовано роздивлялася його крізь пенсне. — Well, — повторив археолог, а тоді ще додав: — Yes[53].

— Я поставив вас номерами шостим і сьомим у своєму моральному світопорядку.

— Yes.

— Ви прихистили грекиню, — вів далі Архілохос.

— Well, — сказав містер Уїмен.

— Я теж грек.

— О, — сказав містер Уїмен і витяг гаманця. Архілохос заперечливо похитав головою.

— Ні, добродію, ні, добродійко, — сказав він, — я знаю, що мій вигляд не викликає довіри і що я, можливо, не зовсім схожий на грека, але мого заробітку в машинобудівному концерні Пті-Пейзана вистачить, щоб скромно утримувати родину. Так, так, ми зможемо подумати і про діточок, правда, тільки про трьох-чотирьох, не більше, адже при машинобудівному концерні Пті-Пейзана створено такий соціально-передовий заклад, як санаторій для майбутніх матерів — дружин робітників і службовців.

— Well, — мовив містер Уїмен і сховав гаманця.

— Бувайте здорові, — сказав Архілохос. — Хай вас Бог благословить, а я молитимуся за вас у давньо-новопресвітеріанській церкві.

А перед домом його чекав Бібі з простягненою братською рукою.

— Теофіл надумав був почистити Національний банк, та лягаві пронюхали, — сказав Бібі, як звикле, на блатному жаргоні.

— То й що?

— Йому треба шкварити на південь, поки тут всі заспокояться. Потрібно п’ять сотень. Я поверну на різдво.

Архілохос простяг йому гроші.

— Що сталося, братику? — обурився розчарований Бібі. — Отакі дрібняки даєш?

— Більше не можу, Бібі, — вибачився Архілохос. Він зніяковів та, на свій власний подив, розгнівався. — Справді не можу. Я обідав із своєю дівчиною в безалкогольному ресторані, що навпроти Всесвітньої служби здоров’я. Стандартний обід і пляшка виноградного соку. Хочу мати нарешті сім’ю.

Брат Бібі злякався.