— Гм, щось малувато, звичайно. Та гаразд. Треба це просто сприймати як вияв гуманності. Приємно, що поруч із виробами, які позбавляють людей життя, ми робимо й такі, що допомагають людям з’явитися на світ. Певна рівновага доконче потрібна, навіть коли це не завжди рентабельно. Треба бути вдячним і за це.

Вдячний Пті-Пейзан трохи помовчав.

— Гельдерлін у своєму вірші «Архіпелаг» називає комерсанта, а отже і промисловця, «далекодумним», — повів він далі, легко зітхнувши. — Це слово мене вразило. Наш концерн — величезний, любий пане Арістіпп, кількість робітників і службовців, бухгалтерів і секретарок просто неймовірна. Знати всіх — річ неможлива, я ледве пам’ятаю в лице директорів і навіть не всіх генеральних директорів, короткозора людина в цих джунглях заблукає, лише далекозорий чоловік, що не бачить окремих деталей і не зважає на окремі долі, а здатний бачити все в цілому і діє, маючи на оці далеку мету, тобто коли чоловік далекодумний, як сказав поет, — ви, звичайно, знаєте його твори? — тільки той, хто завжди планує щось нове, створює нові підприємства — в Індії, у Туреччині, в Андах, у Канаді — тільки такий чоловік не загине в болоті конкуренцій та монополій. Далекодумний... Я саме збираюсь приєднати до свого концерну трест гуми й мастил. Оце буде діло!

Далекодумний Пті-Пейзан знову трохи помовчав.

— Отакі в мене плани, так я працюю, — сказав він нарешті. — Сприяю стрімкому бігові часу, нехай хоч у міру своїх скромних сил. Що таке машинобудівний концерн Пті-Пейзана у порівнянні зі Сталевим трестом або з металургійним заводом «Вічна радість», із заводами Песталоцці та Геслер ла Біша? Дрібниця. А що відбувається тепер із моїми робітниками та службовцями? З тими окремими долями, якими я змушений нехтувати, аби бачити все в цілому? Над цим питанням я часто замислююся. Чи вони щасливі? Скрізь тепер говорять про вільний світ, а чи вільні мої робітники? Я здійснив кілька соціальних заходів, відкрив будинки відпочинку для матерів і батьків, спортивні зали, басейн, їдальні, роздаю безкоштовно ліки, квитки в театри й на концерти. Та, можливо, тих, хто в мене працює, цікавить тільки матеріальний бік життя, тільки мерзенні гроші? Це питання не дає мені спокою. Директор потрапляє до лікарні лише через те, що на його місце призначено іншу людину. Це ж гидко. Хіба можна дбати тільки за гроші? Цінуймо передовсім душу, любий пане Артаксеркс, на світі немає нічого огиднішого, нічого мерзотнішого за гроші. Інше ставлення мене непокоїть.

Занепокоєний Пті-Пейзан іще трохи помовчав.