Затамувавши подих, він дивився на свою кохану.

— Хлоє! — вигукнув він. — Хлоє, як ти сюди потрапила?

Вона розплющила очі, але з піску не підвелася.

— Дуже просто, — пояснила вона, — я поїхала за тобою. Адже ми мали два квитки.

Потім вони сиділи на стародавньому мурі й милувалися грецьким краєвидом: поблизу — невисокі голі горби, над ними — могутнє сонце, віддалік — кривулясті оливкові дерева, а ще далі, на обрії, — біла смужка головного міста округи.

— Це наша батьківщина, — сказала Хлоя, — твої і моя.

— А де ти була? — спитав він. — Я шукав тебе по всьому місту.

— Я була в Жоржетти. Нагорі, в її помешканні.

Вдалині виникли дві цятки, вони швидко наближалися, то були містер і місіс Уїмени.

А тим часом Хлоя виголосила цілу промову про кохання, майже зовсім як колись Діотіма — Сократові, правда, не таку мудру, бо Хлоя Салонікі, дочка багатого грецького купця (тепер вона розповіла про своє походження), на все дивилася просто й практично.

— От бачиш, — сказала Хлоя, у той час як вітер грався її косами, сонце підіймалося дедалі вище на небі, а англійці на своїх мулах під’їздили ближче, — тепер ти знаєш, ким я була, тепер між нами все зрозуміло. Мені набридло моє ремесло, то тяжкий заробіток, як і кожний чесний заробіток. І я страшенно сумувала. Мріяла про кохання, мені кортіло про когось піклуватися, поділяти з ним не тільки радощі, але й горе. І от якось уранці, коли мою віллу огорнув густий туман і вже кілька тижнів було зимно, похмуро, я прочитала в газеті «Суар» оголошення: «Грек шукає грекиню». Я тоді ж вирішила, що кохатиму цього грека, тільки його й нікого більше, і нехай буде, що буде. І от я прийшла до тебе того недільного ранку, о десятій годині, з червоною трояндою в руці. Я не хотіла тебе обдурювати і вбралася в свій найкращий одяг. Мені хотілося прийняти тебе таким, яким ти був, але і ти мав прийняти мене такою, якою я була. Коли я побачила тебе за столом, нерішучого, безпорадного, з чашкою молока, що парувало, і ти мусив через той пар раз у раз протирати окуляри, — ось тоді це і сталося: я тебе покохала. Але ти гадав, що я чесна дівчина, ти настільки мало знав життя, що не зміг здогадатися, чим я займаюся, хоч Жоржетта і її чоловік миттю це збагнули. Я не зважилася знищити твою мрію. Боялася тебе втратити, а від моїх вчинків ставало тільки гірше. Твоє кохання викликало в людей сміх, а коли в каплиці святої Елоїзи ти дізнався правду, весь світ перетворився для тебе в руїну, а разом із ним і твоє кохання. І це добре. Ти не зміг би мене покохати, не знаючи правди, але кохання дужче за правду, яка нас мало не згубила. Твоє сліпе кохання треба було зруйнувати в ім’я кохання, що все бачить і все розуміє.