Архілохос довго стояв біля входу до своєї понівеченої вілли й дивився, як світанкова зоря, що дедалі яскравішала, сріблить берести та ялини в парку. Подуви теплого вітру налітали на дерева, гнули їх, гойдали. Від того теплого вітру все почало танути. На даху розтала крига, і ринвами додолу побігла вода. Скрізь крапало, велетенські хмари повзли над дахами й садами, важкі, повні вологи. Ледь чутно замрячив дощ, оповиваючи все тоненьким серпанком. Повз Арнольфа прошкандибав у подертій одежі Наделер, лязкаючи зубами.

— Ви як християнин...

Архілохос не звернув на нього уваги. Він пильно дивився вперед заплилими очима. На ньому позасихала кров, весільний фрак був пошматований, підкладка вилізла назовні, окуляри десь загубилися.

Кінець перший

Кінець перший

ДАЛІ — КІНЦІВКА ДЛЯ ЗАГАЛЬНИХ БІБЛІОТЕК

Архілохос узявся розшукувати Хлою.

— Боже мій, пане Арнольфе, — вигукнула Жоржетта, коли він якось раптом опинився біля її стойки й замовив чарку перно. — Боже мій, що з вами сталося?

— Я не можу знайти Хлою.

У кав’ярні було повно люду. Подавав Огюст. Архілохос випив чарку перно і замовив іще одну.

— А ви скрізь її шукали? — спитала мадам Білер.

— Шукав у Пассапа, в єпископа, скрізь.

— Та десь вона знайдеться, — силувалася розрадити його Жоржетта. — Жінки так швидко взагалі не зникають і невдовзі виявляються там, де ніхто й гадки не мав їх шукати.

І вона налила йому третю чарку перно.

— Нарешті! — полегшено відітхнувши, звернувся Огюст до велодрузів. — Нарешті він теж почав до чарки зазирати.

Архілохос уперто розшукував далі. Він вривався в монастирі, пансіонати, невеличкі приватні готелі. Однак Хлоя щезла. Він блукав порожньою віллою, порожнім парком, стояв під мокрими деревами. В них шарудів вітер, над дахами сунулися хмари. Зненацька Архілохоса заполонила туга за батьківщиною, за Грецією з її червонуватими скелями й темними гаями, туга за Пелопоннесом.

Через дві години він був уже на пароплаві, заревли сирени на «Юлії», і коли вона попливла крізь туман, випускаючи темні пасма диму, до пристані примчала машина з Фарксовими бандитами, залунали постріли, і кулі, що були призначені терористу-ренегатові, тільки продірявили зелено-золотий державний прапор, який ліниво маяв на вітрі.