— Якщо ти маєш на увазі Гвідо, то це не залицяльник, це мій друг. Хтось, перед ким ти повинен вибачитися. У всякому разі він не заслуговує на таке ставлення.

— Пробач. Троянди насправді були призначені для тебе. Мирна пропозиція.

— Якщо це була мирна пропозиція, я не хочу знати, як виглядає твоє оголошення війни.

Рат не бачив її, але почув з її голосу, що Шарлі щойно посміхнулася чи принаймні намагалася придушити свою посмішку, і це змусило його серце забитися частіше. Він її ще не втратив!

— Мені дуже шкода.

— Не вибачайся переді мною, вибачся перед ним.

Прокляття! Вона продовжувала говорити про того дурного хлопця!

— Ти маєш рацію, — сказав він, — ми повинні поговорити. У тебе чи у мене?

Він зрозумів, наскільки схвильований, коли подумав про їхнє можливе примирення: чи то в його ліжку, чи в її ліжку.

— На нейтральній території, — сказала Шарлі. — Адже так встановлюють перемир’я, хіба ні?

— Не маю жодного уявлення.

— Я думала про кафе «Уландський куток», там можна...

— Тільки не «Уландський куток».

— Тоді запропонуй щось інше.

— Я запрошую тебе на вечерю. Сьогодні ввечері. «Кемпінські» на Кудамм.

У цьому ресторані була чудова тераса, і Рат сподівався на теплу літню ніч.

Шарлі на мить завагалася, але потім телефон знову ожив:

— Домовилися.

Він міг високо підстрибнути, але, попри зачинені двері, не наважився. Він стримано поклав слухавку на місце й видав придушений радісний зойк. Прокляття! Було б смішно, якби він знову не скористався шансом на примирення! Він занадто гостро відреагував на хлопця з посмішкою, звичайно, у нього нічого не могло бути із Шарлі. Та все ж він не шкодував через його закривавлене обличчя, бо був упевнений, що цей постійно усміхнений хлопець, хоча й не отримав нічого від неї, все одно хотів би щось отримати. Але якби Шарлі наполягала, він би вибачився перед ним, звичайно, із задоволенням. І скористався нагодою, щоб дати йому зрозуміти, що він має шукати для себе інших жінок, яких захоче втішити в майбутньому.

Рат підвівся й почав говорити, щойно опинився у дверях.