— Можна ми про дещо домовимось? Я буду вам ставити питання, а ви будете давати на них чіткі відповіді, добре?

Чоловік кивнув.

— Отже, коли й де ви зустріли цього чоловіка?

— Він допоміг мені, цей чоловік.

— Коли і де?

Рат відчував себе застряглою платівкою.

— Під землею. Там були погані чоловіки.

— Ви маєте на увазі в метро?

Чоловік кивнув.

— Чоловіки ображали і чіплялися до мене.

Рат згадав свідчення кількох перехожих на станції «Гезунд-брунен». І намалював у своєму блокноті свастику.

— Такі чоловіки? — запитав він, показуючи чоловікові свій малюнок.

Єврей знову кивнув.

— Я хотів піти, я не хотів проблем. Краще втекти у спокійне місце як собака, аніж померти у битві.

— Але вони не залишили вас у спокої.

— Вони полювали на мене. Погнали до лісу.

— Четверо чоловіків, правильно?

Єврей кивнув.

— Отже, ще раз для протоколу: четверо чоловіків у формі СА підійшли до вас на станції метро «Гезундбрунен». Ви хотіли уникнути бійки, але чоловіки пішли за вами до парку Гумбольдтгайн...

Рат запитально подивився на чоловіка, і той кивнув.