© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021

Розділ перший. Нещасний випадок

Розділ перший. Нещасний випадок

Боббі Джонс поставив м’яча на кілок, коротко прицілився, повільно відвів ключку назад, а потім з блискавичною швидкістю вдарив.

Думаєте, м’яч, як йому й годиться, полетів уздовж доріжки і – все вище й вище – гайнувши над бункером[1], приземлився біля чотирнадцятого гріна[2] для простого удару меші?[3]

Та де там! Запущений надто низько, він ковзнув уперед по землі й надійно вгруз у пісок!

Довкола не було збудженого натовпу, який міг би видати розпачливий зойк. Єдиний свідок цього удару ніскілечки не здивувався. І пояснити це було просто – адже удар належав не народженому в Америці віртуозу, а лишень четвертому синові вікарія в невеличкому приморському містечку на узбережжі Вельса, Марчболті.

Боббі чортихнувся.

То був привабливий молодик років двадцяти восьми. Навіть найкращий друг не назвав би його вродливим, але обличчя Боббі неминуче викликало симпатію, а в карих очах виблискувала собача приязність.

– Що день, то гірше, – мляво пробубонів він.

– Надто різкий удар, – відказав його партнер.

Доктор Томас був чоловіком середнього віку, з сивим волоссям і бадьорим рум’яним обличчям. Сам він ніколи не бив з усього розмаху. Обирав короткі чіткі удари з напівзамаху й зазвичай перемагав кращих, але не дуже зібраних гравців.

Боббі оскаженіло накинувся на м’яч нібликом[4]. Третя спроба виявилася вдалою. М’ячик приземлився біля гріна. А от доктор Томас загнав свого м’яча в лунку двома першокласними ударами айрона[5].

– Лунка ваша, – промовив Боббі.

Вони перейшли до наступної мітки.

Лікар бив першим – хороший чіткий низький удар, але на коротку відстань.

Боббі зітхнув. Поставив на кілок свого м’ячика, поправив його, довгенько махав ключкою, напружено замахнувся, заплющив очі, підвів голову, опустив праве плече (одне слово, зробив усе, чого робити не варто), вдарив по м’ячу, і той промчав уперед, здолавши десь половину відстані до лунки.

Боббі задоволено видихнув. Славнозвісна гольфістська пригніченість на його обличчі поступилася місцем не менш славнозвісному тріумфу.

– Тепер я знаю, як правильно, – сказав він, хоч нічого не знав.

Ще один прекрасний удар айроном, коротка підсічка за допомогою меші, і нарешті Боббі поховав м’ячика. Він вибив «берді», узявши лунку за чотири удари замість п’ятьох, і тепер відставав від доктора Томаса лише на одне очко.