– Господи! – вигукнув він. – Хтось упав зі скелі! Треба дістатися туди!
Пліч-о-пліч, двоє чоловіків почали обережно спускатися скелею, і більш атлетичний Боббі допомагав напарникові. Аж ось вони наблизилися до зловісного темного згортка, що виявився чоловіком років сорока. Незнайомець дихав, але був непритомний.
Лікар оглянув його, промацав кінцівки, перевірив пульс і опустив повіки. Потім став на коліна поряд із чоловіком і закінчив огляд. Звів очі на Боббі, який стояв поряд, долаючи сильну нудоту, і приречено похитав головою.
– Випадок безнадійний, – оголосив він. – Дні цього бідолахи злічені. У нього зламаний хребет. Охо-хо… Думаю, потерпілий погано знав цю стежку, і коли впав туман, то заступив за край. Я не раз звертався до міської ради з проханням зробити поруччя на стежці.
Доктор Томас підвівся.
– Піду покличу на допомогу, – сказав він. – Домовлюся, щоб тіло підняли нагору. А то не встигнемо оком змигнути, як стемніє. Побудете тут?
Боббі кивнув.
– Я так розумію, його вже не врятувати? – уточнив молодик.
Лікар покивав головою.
– Ні. Довго не протягне: пульс швидко сповільнюється. Хвилин двадцять. Щонайбільше. Можливо, він і прийде до тями перед смертю, але навряд. Утім…
– Гаразд, – швидко промовив Боббі. – Я лишуся. А ви йдіть. Але якщо він отямиться, то чи немає якихось ліків абощо… – Боббі вагався.
Лікар похитав головою.
– Йому не буде боляче, – пояснив він. – Взагалі.
Розвернувшись, доктор Томас почав швидко спинатися скелею. Боббі спостерігав за ним, доки той не зник, помахавши на прощання рукою.
Молодик ступив кілька кроків уздовж вузького карнизу, сів на виступ скелі й запалив цигарку. Події приголомшили його. Досі він ніколи не наближався до хвороби чи смерті.
Які ж сумні бувають збіги! Хмарка туманцю прекрасного вечора, невдалий крок – і життю кінець. Цей чоловік із приємною зовнішністю теж, певно, ані дня в житті не хворів. Блідота близької смерті не могла приховати смаглявості його шкіри. Цей чоловік багато часу проводив надворі – можливо, він жив за кордоном. Боббі уважніше його роздивився – жорстке каштанове волосся з сивиною на скронях, широкий ніс, масивна щелепа, крізь розтулені губи виднілися білі зуби. Широкі плечі, гарні жилаві руки. Ноги неприродно викрутилися. Боббі здригнувся і знову перевів очі на чоловікове обличчя. Привабливе, відкрите, рішуче, енергійне. «Очі в нього, – подумав молодик, – мабуть, блакитні…»
І щойно це спало йому на думку, як вони раптом розплющилися.
Очі дійсно