Зламана навпіл штучна щелепа покотилася під ноги Мока, а елегантна туфелька її коханого Куртуся влучила в стегно Шарлотти. В кількох кроках на підлозі здригалися два тіла.
Еберхард не поворухнувся, коли Шарлотта підскочила до нього й вчепилася нігтями в щоку та шию. Він не прикривався, він сприймав ці удари, прислухаючись до глибокого стогону, що долинав із-за стиснутих губ баронеси. Крізь піт і кров, що тікли йому на очі, він бачив фурію, помальовану в бойові фарби — дві смужки туші від її очей до підборіддя. Нарешті Мок схопив баронесу за зап’ястя, і та раптом завмерла, абсолютно безпорадна.
– Ти вбив цю дитину, – почув він спокійний чоловічий голос. – Ти вважаєш, що зробив це заради імператора. Але це неправда.
Мок відштовхнув Шарлотту й повернувся. Тепер його оточували обличчя, які демонстрували огиду та жах. Лише один чоловік у мундирі полковника дивився на нього без емоцій.
– Ця дитина, – відповів Мок, – була вбивцею. Вона вбила своїх чотирьох колег та їх вчителя.
Лютеранське кладовище між Фрідріх-Вільгельм-штрассе і Берлінерштрассе називали Єлизаветинським, Магдаленським або Великим. Перші дві назви походять від того, що ним керували дві великі протестантські парафії, розташовані в самому серці міста – Святої Єлизавети та Святої Магдалини. Остання назва відображала виняткове значення цього некрополя. Там були поховані найвизначніщі протестанти Бреслау.
Шарлотта Блох фон Бекессі хотіла, щоб її родина належала до цієї престижної групи. Перед виходом заміж вона виконала першу умову – релігійну. Вона прийняла віросповідання чоловіка і стала кальвіністкою. Другий був не менш простий – за величезну суму вона купила на цьому цвинтарі могилу родини фон Мейсінгів, яка давно не жила у Бреслау, оплатила ексгумацію останків, перевезла їх разом з домовиною до маєтку далекого родича, а потім на здобутій таким чином ділянці цвинтаря збудувала гробницю, куди було перевезено з Трансільванії тіло барона Антона Блоха фон Бекессі. Сама вона мала намір спочивати поруч із чоловіком. Тим часом доля розпорядилася так, що поруч із старим ординатом поховали його швагра, майже на шістдесят років молодшого за нього, Курта Ротманделя.
На церемонії було багато бреслауських знаменитостей: увесь Цвінгер-клуб, високопосадовці міста, промисловці, аристократи та професори трьох університетів Бреслау – технічного, університетського та єврейського. З Берліна прибула спеціальна делегація з вінками, прикрашеними ініціалами Його Імператорської Величності. Центральною фігурою цієї групи був полковник Вальтер Ніколаі.