Тут доречно схарактеризувати основний метод Шивельбуша у цьому дослідженні, який полягає в аналізі філософських і наукових метафор (тобто метафор, що лежать в основі філософських понять) в їхньому історичному розвитку, зміні, спадкоємності та збігах між поняттями різних наукових дисциплін.

Фактично дослідження складається з низки екскурсів в історію філософії та історію різних наукових дисциплін, які дозволяють окреслити метафорично-понятійний простір, тобто межі осмислення споживання як обміну речовин, або, як каже автор, запозичуючи термін у Гастона Башляра, «взаємопроникнення суб’єкта і об’єкта». А сам дослідник, для того щоб зафіксувати цей аспект, уводить нове поняття асиміляційної вартості:

«…логічно доповнити економічні поняття споживчої вартості та мінової вартості поняттям асиміляційної вартості. Як і поняття споживчої вартості, воно стосується фізично-матеріальної сторони економічного предмета і має на меті схарактеризувати фізичний процес споживання. Воно запитує про те, як споживання обіймає і змінює ці дві сторони – споживача і товар. Воно позначає ту міру, якою ці двоє учасників обробляють один одного і при цьому зношують і виснажують речовину одне одного».

Щоправда, навряд чи цьому поняттю судилася велика наукова «кар’єра», принаймні в економічній науці, не тільки тому, що, як одразу зазначає автор, ступінь асиміляції товару неможливо виразити в точних одиницях виміру. Річ у тім, що споживча вартість і мінова вартість – це характеристики речі як товару, тобто вона виявляє ці характеристики, оскільки потрапляє на ринок, де ці характеристики виражаються через ціну. Натомість пропоноване Шивельбушем поняття асиміляційної вартості вже ніякого зв’язку з ринком не має і, відповідно, ніяк не вписується у це відношення споживчої вартості, мінової вартості й ціни. Ба більше, оскільки цим поняттям автор позначає міру «зношування» й «виснаження», тож йдеться про, так би мовити, від’ємну величину, від’ємну вартість. Що в економічному сенсі означає вже суперечність у самому понятті (contradictio in adjecto).

Одначе у контексті нерідко парадоксальної думки німецького дослідника це поняття має свій сенс і, зокрема, щодо суспільства споживання. Воно є характеристикою товару, що перейшов у царину споживання, тобто вже вилученого з ринку, але все ж таки як товару (раніше, до розвиненого індустріального суспільства товар, переходячи в царину споживання, втрачав будь-який зв’язок із ринком і перетворювався на річ, що слугує задоволенню потреби як кінцевій меті), оскільки у черзі за ним стоїть наступний товар. Споживання вже не так задовольняє потреби, як підтримує рівень і швидкість споживання, який і можна виразити тією від’ємною величиною, яку Шивельбуш назвав асиміляційною вартістю. Ця споживацька гонитва давно описана критиками суспільства споживання, але, схоже, тільки Вольфґанґ Шивельбуш завдяки описаній зміні кута зору побачив у ній певний сенс, до якого веде весь хід його думки і який несподівано відкривається під завісу його книжки: