— Перші два ваших прохання я можу виконати, — сказав Тамару. — Бо це належить до моїх робочих обов'язків. А от щодо третього прохання я не можу нічого сказати. В ньому замішано багато особистого, чого я не можу зрозуміти. Крім того, з власного досвіду я знаю, що не так легко впоратися з трьома завданнями одночасно. Хоч-не-хоч доводиться ставити щось на перше місце.
— Не має значення. Можете віддавати перевагу чомусь одному так, як уважаєте за потрібне. Але запам'ятайте, що поки живу, я неодмінно мушу зустрітися з Тенґо-куном. Бо маю щось йому передати.
— Обов'язково запам'ятаю, — пообіцяв Тамару. — Для цього в голові ще є вільне місце.
— Дякую, — сказала Аомаме.
— Про нашу розмову я маю доповісти начальству. Це делікатна проблема. Розв'язати її на свій розсуд не маю права. Поки що розмову на цьому закінчимо. З дому більше не виходьте. Сидіть під замком. Бо як вийдете, будуть неприємності. А можливо, вони вже є.
— А зате і про нього я змогла зібрати кілька фактів.
— Добре, — ніби здаючись, сказав Тамару. — З того, що я почув, ви начебто не зробили якоїсь помилки. Це я визнаю. Але не втрачайте пильності. Нам ще точно не відомо, що він задумав. Враховуючи всі обставини, можна здогадуватися, що за його спиною стоїть якась організація. Ви ще маєте те, що я передав вам раніше?
— Звичайно.
— Поки що краще тримати його напохваті.
— Так і робитиму.
Після короткої паузи розмова урвалася.
Аомаме занурилася глибоко у білу ванну з гарячою водою й, довго розігріваючись, думала про Тенґо. Того, що, можливо, мешкає в квартирі на третьому поверсі старого будинку. Згадала грубі залізні двері й табличку з надрукованим прізвищем Кавана. Цікаво, який вигляд має його квартира і як він у ній живе?
У воді вона приклала обидві руки до грудей і повільно, кілька разів, їх погладила. Соски стали, як ніколи раніше, твердішими й чутливішими. «От було б добре, якби ці руки належали Тенґо», — подумала вона. Аомаме уявила собі його широкі долоні. Якими сильними й ніжними були б вони. Мабуть, її груди під його долонями знайшли б глибоку насолоду й спокій. Незабаром Аомаме помітила, що її груди трохи побільшали. «Ні, це не галюцинація. Вони розбухнули й стали зверху м'якшими. Може, тому, що вона завагітніла. Або просто, незалежно від вагітності, стали великими. Наче ланкою моєї метаморфози».
Аомаме приклала руку до живота. Він ще недостатньо роздувся. От чому вона не відчувала нудоти. Але вона знала, що всередині нього ховалося